Гай гай

Жив собі бідний чоловік. Мав одного сина – статечного й робітного хлопця, та й сам не сидів склавши руки. Але бідність не могли вони подужати і тому жили у скруті.

– Агов, батьку, досить із мене!.. Піду я у світ, і будете видіти, що знайду ліпшу долю.

І хлопець зібрався в далеку дорогу. Батько провів його аж за поле. А там починався великий лісище. Попрощався чоловік із сином і тяжко зітхнув:

– Та чи побачу ще тебе? Гай-гай!

Як вимовив це слово, з’явився коло нього якийсь чоловік. Чорний-чорнезний і страшно паскудний! Каже:

– Я тут!

– А ми не кликали тебе, – відповідає батько.

– Я не глухий, чув, як ти крикнув: «Гайгай!»

– То я зі своїм сином прощався: «Гай-гай, – кажу, – чи побачу я ще тебе, сину, за свого життя?»

– Ну, – каже чорний чоловік, – щоб ти знав: я головний серед усіх нечистих, і звуть мене Гайгай. Коли ти вимовив це слово, я подумав, що ти мене кличеш.

І Гайгай уже намірився було йти геть. А потім щось собі надумав, повернувся і спитав чолов’ягу:

– А куди ти виряджаєш сина, що аж сюди прийшов з ним прощатися?

– Іде у світ на заробітки, бо вдома така скрута, що не можемо дати собі ради.

– А чи пустиш сина служити до мене? Тяжкої роботи він мати не буде, але біду відігнати годен: можете забагатіти.

Батько налякався: до проводиря нечистої сили відпустити єдиного сина? Але тут сам хлопець слівце докинув:

– Я, батьку беруся!

Гайгай поплескав його по плечу:

– Такого легеня мені й треба! Я зроблю з нього царя! А ти, старий, щоб не знав біди, візьми оці гроші.

І дав батькові мішок золота.

Чорний-чорнезний чоловік із хлопцем миттю щез. А батько, геть зажурений, вернувся додому. Проте чого сумувати: жити вже є з чого, з голоду не вмре!

А що сталося з сином? Гайгай поніс його в далекий незнайомий край. Завів хлопця до свого палацу, до пишної кімнати, й наказує:

– Тут і будеш жити. Я ж говорив, що в мене не тяжка робота. Будеш собі в кімнаті сидіти, їсти й пити, чого душа забажає. Але виходити не смій; ні митися, ні стригтися, ні голитися тобі не дозволяю. Якщо витримаєш рік, по твоїй заслузі тобі заплачу. Чи згоден?

– Згоден.

Гайгай замкнув двері, й хлопець лишився в кімнаті один.

Так перебув він рік. За той час обріс і став дуже брудним. З’явився Гайгай.

– Вірно ти служив. Можемо з тобою вже розрахуватися. Але я просив би зостатися ще на один рік.

– Та добре вже, зостануся, – погодився хлопець.

Витерпів він і другий рік. Тоді Гайгай умовив його, щоб побув і третій.

Так хлопець три роки жив у нечистоті. Зробився з нього здоровенний хлопчище, тільки страшно подертий і такий нечистий, що аж почорнів.

– Такого відданого слуги, – каже дідько, – у мене ще не було. Тому не хочу тобі віддячити звичайною платою. Маю дяку тебе оженити. Даєш свою згоду?

– Як на мене, то добре було би. Лиш хто піде за мене – такого немитого і оброслого?

– То не твоя жура. Ти візьмеш царівну і станеш багачем. Але, коли будеш уже сам собі паном, даси мені три задачі, які б я не міг виконати. Інакше пропадете – і ти, і твоя жінка!

– Хай буде!

Нечистий на радощах аж підскочив:

– Ну, тоді готуйся. Ідемо сватати.

– Так оце – неодягнений, нечистий?

– Так, слухайся мене…

Сіли вони у бричку і рушили в путь. Спинилися аж перед високими царськими палатами. Гайгай, вбраний у срібло-злото, пішов до царя. Привітався й каже:

– У мене є син. Я прийшов за нього сватати царівну!

А в царя на відданні були аж три доньки.

– Я дуже радий, – сказав цар сватачеві. – Але таке вже це діло, хай кожна з дівчат відповість: любить чи не любить того легеня.

Цар закликав дочок і розповів, що прийшов сватач.

– А де молодий? – питають дівчата.

– Там, у бричці. Йдіть і подивіться…

Наперед вибігла старша. Заглянула у бричку а там сидить хлопчище – страшний, волохатий, одягнений у дрантя.

Вернулася до палацу й каже:

– Я його не хочу.

Побігла середуща, але і їй не сподобався хлопець.

– Ну, бачиш, – каже цар, – твого сина не хочуть дівчата.

– А може, ще полюбиться третій?

– Хай іде, погляне, бо я своїх дочок силою не буду віддавати.

Побігла й наймолодша. Хлопець сидить у бричці вже якийсь засмучений. Оглянула царівна його з одного боку, з другого… «Хлопець ніби непоганий, тільки б обчистити!» – подумала про себе. Повернулася до батька і сказала:

– Непоганий молодий, мені подобається.

– От бачиш, – засміявся до царя Гай-гай, – будемо сватами.

Сіли за стіл домовлятися, коли весілля. Гайгай довго не засиджувався, швидко відкланявся і вернувся з хлопцем до свого палацу. А вдома говорить:

– Наймолодша із царевих дочок засватана за тебе. Подобається?

– Так!

– Тепер три дні будеш тільки купатися.

Коли хлопець вийшов із триденної купелі, став такий красивий леґінь, що любо було глянути на нього.

А як убрався у парадний одяг, всі почали казати, що такого хлопця пошукати треба!

– Тепер можемо їхати до царя на весілля.

Повезли з собою і музик, покликали високих гостей – з’явилися до царя з великою пишнотою.

А старшим царевим донькам не терпиться глянути у бричку. «Ану, який? – думають собі про нареченого. – Хоч посміються усі з нього!» Відхилилися дверцята, й вийшов такий леґінь, що старша із жалю аж зомліла. А середуща миттю схопилася за голову: од такого красеня відмовилася! Під вечір скочила у воду і втопилася. А за середущою і старша…

– Ну, – шепоче хлопцеві нечистий, – дві душі вже мої, і то твоя заслуга! А скоро і третя – твоя наречена – дістанеться мені.

Але хлопець тільки засміявся. Думає собі: «Пропав би ти, дідьку, я ж тобі найду такі завдання, що голову об них поламаєш!».

Смуток запанував у царських палатах: дві доньки загинули. Цар схилився на край столу сльози закапали з очей. Але треба весілля справляти, коли вже почали. А як відгуляли, Гайгай посадив молодих у бричку і відвіз до себе.

– Ну, – говорить хлопцеві, – живи з жінкою в палаці – пануй над моїми землями! А через три роки я прийду. За той час мусиш придумати такі три завдання, які я б не міг виконати.

І щез, наче крізь землю провалився.

Хлопець почав царювати. Добре йому велося, але час швидко минав. Промайнули три роки, і Гайгай – мовби з неба впав:

– Ну, легеню, час: давай таке завдання, яке було б мені не під силу.

Хлопець сушив собі голову, сушив, та й придумав. Каже:

– Постав мені за одну ніч палац із чистого срібла-золота, і щоб до палацу вів кришталевий міст із височенними стовпами, а на тих стовпах золоті пташки співали.

Гайгай хитро посміхнувся і згинув. Хлопець тішився з того, що вигадав нездійсниму річ. А треба сказати, що жінці він не зізнався, яку оказію має з нечистим.

Рано повставали цар із царицею, та й не впізнають, де знаходяться: замість старого палацу – золота палата, від неї до царського двору веде чудовий кришталевий міст із високими стовпами, а на стовпах пташки золоті співають.

Не знає хлопець – чи радіти, чи журитися.

А нечистий знову перед ним:

– Ну, початок є! Нічого ти не виграв. Давай другу роботу.

Хлопець каже йому сердито:

– Усі гори у царстві за одну ніч мусиш розрівняти, з них золото, срібло й каміння знести сюди в купу! А на тому місці, де стояли гори, хай зеленіє засіяне поле!

– Ще тяжче завдання, – сміється Гай-гай. – Та не біда, щось будемо робити.

Рано встають цар із царицею і бачать: гори десь пропали, навколо палацу лежать купи золота, срібла і каміння; а там, де стояли гори, поле зеленіє.

Тепер хлопець злякався. Дідько виконав такі тяжкі завдання! Тільки одне зосталося – і доведеться душу занапастити.

– Чого ти такий смутний та невеселий? – стривожилася жінка. – Така краса сталася, а ти не радієш!

Що робити? Довелося їй розказати про угоду із Гай гаєм.

– Зосталося останнє завдання. Якщо і те нечистий виконає, нам буде кінець!

Жінка подумала і каже:

– Знаєш що? Сховайся. А як прийде сюди Гайгай, я з ним поговорю!

З’явився нечистий і питає:

– Де молодий цар?

– Та він чогось нині дуже задуманий, пішов на прогулянку. До вечора, може, й не повернеться. Якщо вам щось треба, скажіть, я зроблю.

– Дай нову роботу – мушу її зробити ще сьогодні.

І молода жінка, довго не розмірковуючи, вирвала кучеряву волосинку зі своєї пишної зачіски:

– Бачите цю волосинку? Треба її вирівняти. Мусить стати пряма, як стріла!

Гайгай засміявся. Взяв волосинку за два кінці й легенько натяг:

– Готова робота. Пряма волосинка.

– Ану лиш відпустіть її!

Відпустив нечистий, а волосинка ще більше скрутилася.

– Треба, щоб стала рівна!

Гайгай пробував усяко, але нічого не виходило. Коли добряче намучився, вдарив себе рукою по лобі й каже:

– Та я ж бачив, як ковалі залізо наперед нагріють, а тоді вирівнюють!

І всунув волосинку у вогонь. А та – звісна річ! – зашкварчала й лишила по собі кульку попелу.

– Такий ти силач?! – сміється з дідька жінка. – Тоненьку волосинку – і не зміг вирівняти. Забирайся з хати!

Гайгай, як побачив, що програв, вдарився об землю і розсипався на порох. І миттю воскреси и ті сестри, що втопилися.

– Ну, ходи сюди, – покликала жінка чоловіка. – Третє завдання нас порятувало. І запам’ятай: прислів’я про жінок, що у них довге волосся, а розум короткий, неправильно вигадане.

І відтоді вони добре жили.

 

Вечірня колисанка. Казки Ірини Мацко

Вечірня колисанка. Казки Ірини Мацко

Казка про Лугая

Казка про Лугая

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->