Три брати і кицька

Жили колись на світі чоловік та жінка. Вони мали трьох синів — Іванка, Штефанка й Романка. Коли сини підросли, чоловік сказав жінці:

    Ану, спечи паляницю Йванкові. Най іде у світ може, десь знайде свою долю.

Жінка спекла паляницю, поклала хлопцеві в торбинку і сказала:

    Щасливої дороги, синку! Йди у світ, але не будь там довго. Знайди хоч трошки гаразду й вертайся додому, бо нам сумно без тебе.

   Добре, мамо, я скоро вернуся.

Пішов Іванко. Йшов день, два, три. На четвертий день дуже замучився. Сів собі на камінь, витягнув із торби паляницю й почав їсти. Звідкись прийшла до нього біла кицька.

   Няв-няв-няв…

   Чого тобі, кіточко? — спитав.— їсти захотіла?

   Няв-няв-няв…

   На, мені не жаль паляниці. Диви, яку велику спек­ла мамка.

Кицька з’їла шматок паляниці й питає Іванка?

   Куди йдеш, легіню?

Парубок здивувався:

   Де це ти навчилася по-нашому?

   Живу між вами все життя, то й навчилась,— від­повіла кицька.— Куди, питаю, йдеш?

    Іду служби шукати.

   Служи у мене.

Іванко знову витріщився:

   Яка в тебе робота?

   А мишей ловити! Як зловиш золоту мишу, то дам тобі великий подарунок.

    Така робота не для мене, Я вмію орати, сіяти, мо­лотити. Якби в селі дізналися, що я в кицьки наймався ловити мишей, то ні одна дівчина не вийшла б за мене.

    Послужи мені хоч трошки, Йванку,— умовляла кицька.

І хлопець дав згоду:

   Коли так файно просиш, то най буде.

Кицька повела Йванка до великого палацу. Брама відчинилася, і він увійшов на широке подвір’я. Брама заперлася за ним, а кицька — шусть, сховалася в дучку. Іванко бачить, що палац — із самого золота і срібла. А довкола зелена травичка, косиці розквітли. Раптом, перед ним стала золота миша, така блискуча, що не міг дивитися на неї. Довкола миші бігали срібні мишенята. Вони йому нічого не казали, і Йванко їх не чіпав. Дістав із торби паляницю та й сів собі їсти. Золота миша озва­лася:

   А я теж голодна.

    Мені не жаль паляниці, мишко,-— відповів Іванко і кинув їй шматок.

Минула ніч. Ранком знову з’явилася кицька. Іванко втішився. Сказав:

    Шукай собі, газдинько, кота, бо ловити мишей — не моє ремесло.

   Послужи ще одну ніч,— просила його кицька.

   Не можу, бо вже з’їв усю паляницю. Треба верта­тися додому.

Кицька насипала йому до торби срібла й сказала:

    Нікому не кажи ні слова, що ти видів.

    Добре, кицько, не скажу,

Іванко вернувся додому.

Того самого дня, коли він вернувся, чоловік сказав жінці:

   Спечи дві паляниці, і най Штефанко йде у світ шукати гараздів.

Жінка спекла дві паляниці, поклала синові в торбину і сказала:

   Іди у світ, ІІІтефанку, але не будь там довго, бо нам сумно без тебе.

   Не журіться, мамо, я скоро вернуся.

Штефанко пішов. Ішов один день, другий, третій.

У дорозі змучився і дуже зголоднів. Сів коло кринички, витягнув із торби паляницю й почав їсти. Раптом чує:

   Няв-няв-няв…

    А ти звідки взялася тут, кицько? — зрадів хлопець кішці. Що, сапаєш у полі і їсти захотіла? Мені не шко­да паляниці. На, трохи поїж.

Кицька з’їла кавалок його паляниці й спитала!

   Куди йдеш, легіню?

   Йду у світ шукати служби.

    То наймися в мене.

   А що робити в тебе? — здивувався хлопець.

    Будеш мишей ловити.

   Е, ні, це мені не пасує.

   Ти послужи у мене хоч дві ночі. Я заплачу.

   Дві ночі можу послужити.

Кицька наказала, щоб він зловив їй золоту мишу, і повела Штефанка до великого палацу. Брама відчини­лася, а потім заперлася. Кицька ніби здиміла — пропала.

Штефанко ходить по двору, щипає паляницю. Коли дивиться — а перед ним золота миша зі своїми срібними мишенятами.

   Дай мені кавальчик паляниці,— попросила мишка.

    Мені не шкода паляниці, але так блищиш, аж очі болять. Ти з чистого золота?

    Із чистого, Штефанку.

   Ти, відай, дуже дорога.

    Дуже, легішо,— відповіла мишка.

Минув ще один день. Штефанко поділився із золотою мишкою й другою паляницею.

Прийшла біла кицька:

   Няв-няв-няв… Ти зловив мені золоту мишу?

   Ні, мишей ловити — не моє ремесло. Це ти можеш зробити сама. Відчини браму, піду додому.

Кицька насипала йому до торби срібла й попросила;

    Не говори нікому, де ти був і що видів.

    Буду мовчати як риба,— пообіцяв хлопець.

Вернувся він додому, а батько каже матері:

    Спечи, жінко, три паляниці та най іде Романко.

Жінка спекла три паляниці, поклала в торбину й сказала наймолодшому:

    Іди, Романку, та не будь там довго, бо нам сумно без тебе.

   Не гризіться, мамо,— відповів їй син і подався у світ.

Ішов день, другий, третій. Четвертого дня вийшов на широке поле і сів коло криниці. Витягнув паляницю й по­чав їсти. Раптом звідкись прийшла біла кицька.

   Няв-ияв-няв!..

   Чого тобі, Кицько? Захотіла їсти? На, мені не шко­да паляниці,— відламав кавалок і дав кіточці.

Вона поїла і спитала:

   Куди йдеш, Романку?

У світ.

   Чого?

—- Шукати служби.

   Наймись у мене.

   Та що в тебе робити?

    Якщо мені зловиш золоту мишу — живою або мертвою,— то я тобі віддячу.

Хлопець почухав потилицю:

   Хоч мишей ловити — не моє ремесло, але два-три дні зможу послужити.

Романко поклав у пазуху камінь і пішов за кицькою, яка повела його до великого палацу. Брама відчинилася, увійшли на подвір’я. Кицька несподівано зникла. Там, де вона стояла, ніби з-під землі вийшла золота мишка із своїми срібними мишенятами. Романко спочатку дивився на ту мишу й нічого не сказав, а відтак розсердився:

    Якого ти дідька ходиш довкола мене?

   Ходжу, бо я тебе не боюся,— відповіла мишка.

Хлопець дістав камінь з пазухи. Прицілився й потра­фив миші в саму голову. Та підскочила, упала і більше не встала. І дивно, миша зникла, а на її місці з’явилася дів­чина — така файна, як квітка. Вона сказала:

    Дякую, Романку, що врятував мене від миші-чарівниці! То вона обернула мене, найфайнішу на світі ца­рівну, в білу кицьку. Чари тривали доти, поки вона була жива. Що хочеш за те, що визволив мене?

   Хочу, абись стала моєю жінкою,— відповів Ро­манко.

Дівчина дала йому свої обидві руки, й пішли до пала­цу. Там і справили велике весілля.

Математичні пригоди

Математичні пригоди

Чорт‐змій і запродані діти

Чорт‐змій і запродані діти

Новіший допис
<-- -->