Три брати

Жив собі на світі чоловік, було в нього три сини, і все його майно складалося з одного лише будинку, в якому він і жив, І хотілося кожному із синів після смерті батька володіти цим будинком, але батько любив усіх трьох однаково і не знав, як йому вчинити, аби нікого з них не скривдити, А продавати будинок він не хотів, тому що дім дістався йому у спадок ще від прадідів; а то можна було б його продати, а гроші між дітьми поділити.
От надумав нарешті батько, що йому робити, і каже синам:
— Ідіть, хлопці, мандрувати по білому світі, пошукайте собі щастя, і нехай кожен з вас навчиться якомусь ремеслу. А коли повернетесь додому, будинок одержить той, хто виявиться кращим майстром.
Сини цим рішенням лишилися цілком задоволені; і вирішив старший, з них стати ковалем, середній — цирульником, а молодший — фехтувальником. Домовилися вони, коли мають повернутися додому, і рушили в путь- дорогу.
Трапилося так, що кожен з них знайшов собі досвідченого майстра, у якого він і зміг добре вивчитися ремеслу.
Ковалеві довелося підковувати королівських коней, і він подумав: “Ну, вже тепер будинок буде мій”.
Цирульник голив усіх вельможних панів і теж гадав, що будинок дістанеться саме йому.
Фехтувальник неодноразово отримував удари, але він все це зносив терпляче і не занепадав духом, бо мав на думці одне: “Якщо ти будеш боятися ударів, будинок твоїм ніколи не буде”.
Нарешті настав зазначений день.
Всі сини повернулися до батька, але вони не знали, як краще показати йому свою майстерність. Сидять вони одного разу і між собою радяться, аж раптом бачать — полем біжить заєць.
— Е,— каже цирульник,— а він вчасно з’явився!
Узяв він чашку і мило, швидко повертів помазком, збив піну і, коли заєць підбіг ближче, намилив його на бігу і на бігу ж вибрив йому борідку. До того ж зробив це так вправно, що не заподіяв зайцю ніякого болю.
— Це мені подобається,— сказав батько.— Якщо твої брати не перевершать тебе в майстерності, будинок буде твій.
А невдовзі повз них промчала карета, і сидів у ній якийсь пан.
— Зараз ви, батечко, побачите, що я вмію робити,— сказав коваль.
Кинувся він слідом за каретою, на ходу зірвав у коня всі чотири підкови і підбив чотири нові.
— Ти справді хлопець дуже спритний,— зауважив батько,— справу свою виконуєш не гірше за свого брата; я вже й не знаю, кому віддати будинок.
Тоді каже третій:
— Дозвольте і мені, батечку, довести свою майстерність.
А тут якраз задощило. Витяг він свою шпагу і почав нею розмахувати над головою так, що жодна краплина не могла на нього впасти; а коли дощ пішов чимдуж і перейшов нарешті у справжню зливу, і вже цілі потоки лилися з неба, він став орудувати своєю шпагою все швидше й швидше і лишився зовсім сухим, начебто сидів під дахом.
Побачив це батько, здивувався і каже молодшому синові:
— Ти показав найбільшу майстерність, будинок я віддаю тобі.
Брати, як і обіцяли один одному, батьковим рішенням залишилися задоволені, а оскільки вони дуже любили один одного, то стали жити в будинку всі разом і займатися кожен своїм ремеслом. Майстрами брати були досвідченими, отже заробляли чимало грошей. Так жили вони довго і щасливо до самої старості всі разом.