Казочка про рудого янгола

Руденька ніколи не ображалася, якщо її так називали. Навіть якщо казали “Руда”, теж не ображалася. Бо чого на правду ображатися? Навпаки, Руденька пишалася і своїми довгими рудими кучерями, і ластовинням. Усіма сімнадцятьма плямочками на носику і щічках.

Нажаль, Руденькій більше нічим було пишатися. Певне, вона таки “зовсім негодяща”. То тітки слівце – “негодяща”. Тітка, звичайно, не підозрювала, що Руденька усе чує, коли розмовляла зі старшою сестрою. А вона причаїлася і почула… Правда, вона негодяща. Тобто ні до чого не придатна.

Спочатку навчалася найважливішого — змінювати долю…Ой, пробачте, варто дещо пояснити. Річ у тім, що Руденька — янгол. Точнішне, поки що янголятко. Насправді янголи — зовсім не пухкі малюки з біленькими крильцями. Ззовні вони — доволі різні, загалом схожі на людей, лише мініатюрні, і — жодних крилець. Кожен ангел має своє призначення, і щоб його успішніше виконувати, ангели вміють ставати невидимими або збільшуватися у розмірах, щоб не відрізнятися від людей.

Так от, Руденьку, як і всіх янголят, навчали для того, щоб вона знайшла своє призначення. Спочатку вона пробувала ВПЛИВАТИ НА ДОЛЮ, тобто змінювати обставини в житті людини так, щоб її ДОЛЯ СКЛАЛАСЯ. Тобто людина у підсумку має бути щасливою і теж виконати своє призначення. Це, щоправда, велика рідкість, бо ж як янголи не стараються, але люди все рівно чинять так, що виходить … словом, зле виходить. Люди не дослухаються до янголів. Янголят навчають розмовляти з людьми через серце і через душу, а люди з більшим задоволенням слухають телевізор, ніж власне серце. Чинять так, як корисно, вигідно або найлегше, а не так, як чесно, щиро чи справедливо… Словом, хто найкраще вміє зіпсувати людям життя — то це самі люди.

Спочатку Руденькій дали просте завдання — переконати батьків одного хлопчика купити йому песика. Справа в тому, що згодом цьому хлопчику СУДИЛОСЯ стати чудовим ветеринаром. Саме у вереринарній клініці він мав би познайомистися з майбутньою дружиною, яка… Ну, це довга історія. Але у Руденької геть нічого не виходило. Насправді річ була в тому, що Руденька просто відволіклася — замість впливати на маму хлопчика вона спостерігала, як та малює. Мама зовсім не була художником, просто вільні хвилини присвячувала своєму захопленню — малювала квіти.

Ось така безвідповідальність. Добре, що вчасно втрутилася тітка, і хлопчику дозволили завести морську свинку. Не песик, звичайно, але теж непогано.

Руденькій дали другий шанс. Вона мала зробити так, щоб одна чудова дівчина … не встигла на побачення. Дівчина йшла на «побачення наосліп», щоб познайомитися з незнайомим досі хлопцем. Якщо вона з ним познайомиться, то вони зустрінуться ще тричі. А цьому юнаку СУДИЛОСЯ наступного тижня познайомитися з тією, хто має стати його ДОЛЕЮ. Так от, коли Руденька сиділа у дівчини на плечі (невидима, звичайно), і намагалася швидше щось вигадати, дівчина побачила вуличного музику. Молодий чоловік з довгим волоссям сидів просто на тротуарі і награвав щось на гітарі. Дівчина зупинилася, щоб послухати ніжну музику, це ж всього кілька хвилин. А далі спокійна мелодія змінилася жвавішою, ритмічною, і дівчина (і Руденька на її плечі, чого вже приховувати) почали непомітно для себе пританцьовувати і притупувати в такт. Так минуло багато хвилин. Дівчина таки спізнилася на побачення, засмучений юнак втратив надію і пішов геть. Але натомість дівчина познайомилася з музИкою і взнала, що він грає у гурті. Вже за кілька хвилин вони домовилися –  завтра дівчина прийде на прослухування, щоб долучитися до гурту у якості скрипальки.

Завдання наче і було виконано, але по-перше — без участі Руденької, по-друге — через її недогляд трапилася помилка: тепер дівчина поїде на гастролі з гуртом і не встигне приїхати вчасно, коли захворіє її мама. І мама хворітиме не три тижні, а пять місяців… А що буде далі — навіть тітка не захотіла розповідати. Руденька через юний вік не бачила ВІДДАЛЕНИХ НАСЛІДКІВ, як це вміють дорослі янголи, але навіть ті НАЙБЛИЖЧІ НАСЛІДКИ були сумними…

Все виправляти гайнула старша сестра Руденької. Сестра в Руденької хороша, завжди її захищає, навчає, підказує потихеньку. От і тут — помчалася виправляти те, що Руденька недогледіла, навіть тітці нічого не сказала. Це вже потім тітка якось довідалася…

От тітка і подумала: може, Руденька повчиться у сестри і як та, стане ЗАПОБІГАТИ НЕПРИЄМНОСТЯМ? Спочатку сестричка навчала Руденьку, як нашіптувати на вухо людям, попереджаючи їх про небезпеку. У людей це називається ІНТУЇЦІЯ. У сестрички добре виходило, бо вона досить швидко відмовила одну тітоньку їхати на гірськолижний курорт, бо там вона мала б зламати ногу.

Далі настала черга Руденької — їй всього лише потрібно було відмовити тринадцятирічного хлопчика від походу на ставок, де ще не замерзла крига. Руденька сіла йому на плечі і зашепотіла на вухо: “Ти знаєш, що це небезпечно. Мама саме зранку про це нагадувала. Ні, ти не матусин синочок! У тебе є важливіші справи. Ти у танцювальну студію спізнишся, а наступного тижня обласний конкурс. Ні, ти не дівчисько! Чому ти вирішив, що танцювати — заняття для дівчат? Хлопці сказали? Ті, які казали “Не підеш на ставок — слабак!”? Знаємо таких. А ти — маєш улюблену справу. Ти досяг успіху, перемагав на конкурсах, виступів он скільки мав. Мужність вимірюється не безглуздими небезпечними витівками. У щоденних тренуваннях більше мужності і сили волі…”

Хлопчик повернувся і поплівся на автобусну зупинку — з-за повороту виїхав автобус, яким він чотири рази на тиждень їздив на репетиції.

– Нууу… В принципі непогано, – сестричка з усіх сил намагалася похвалити Руденьку, – але хлопчик пішов дуже пригніченим. Сьогодні він не зможе добре танцювати, і завтра теж… Тепер він навряд чи виграє канкурс… Гаразд, я зникну на якийсь час — треба порадитися. А ти погуляй, гаразд?

Руденька залишилася сама. Що тут вдієш? Мабуть вона таки справді негодяща… Наче і виконала завдання, а насправді лише гірше зробила. І що далі — чекати на нотації тітки? Насправді тітка дуже хороша, і любить Руденьку, просто строга і запальна. Вона, як і сестричка, запобігає лиху. Може, скажімо, пожежу відвернути, чи автомобільну аварію… Та й не сварить Руденьку, просто хвилюється, бо без призначення янголу — ніяк не можна.

Отакі сумні думки Руденька завжди обмірковувала в улюбленій схованці — на хмарині, що завжди оповивала гору далеко за містом. Тому якщо люди кажуть “витає у хмарах” в переносному сенсі, то про Руденьку це — і в прямому, і в переносному. Руденька несла на хмарку і сумні думки, і мрії, і страхи. То була її схованка, прихисток і таємниця.

Янголи насправді на хмарах не бувають, у них на це часу немає. Вони все більше на землі, серед людей, допомагають, рятують, підказують. А на хмарах можна зустріти лише хмарників. Насправді довкола багато всіляких істот мешкає. Ось хмарники, для прикладу, слудкують за справністю хмар, виробництвом дощу і снігу, приборкують диких блискавок. Є ще вітряники — ті керують вітрами, травяники — котрі рослинами опікуються, не лише травами чи квітами, а й деревами, ну і звіряники, звісно, опікуються звірятами дикими та свійськими, і домівники — їх ще люди звуть домовиками. З людими найбільше справу мають янголи та домівники, отож і люди про них найбільше знають.

Про це прихисток Руденької знав лише Хмарничок — підмайстер діда-хмарника, завідувача хмарами і погодою у цій місцевості. Не встигла Руденька влаштуватися і зануритися у свої думки — аж ось він, Хмарничок, тут як тут, пухкенький, як хмарка лятнього дня, і серйозний, як понеділок.

– Здоров, Руда! Знову сумна? Чого на цей раз? – Хмарничок особливих царемоній не розводив.

– От, нічого у мене не виходить. Призначення свого знайти не можу, – і Руденька коротко переповіла історію своїх пригод.

– Сумно. Твоя правда, без призначення ніяк не можна. Хоча у вас, у янголів, все доволі складно. От ми , хмарники, маємо заздалегідь визначені обовязки, і навчитися всі мусимо одного й того ж — пасти хмари, слідкувати за грозовими, приборкувати блискавки та громовиці, пильнувати дощ… Можемо лише вибирати місцину, де будемо трудитися. Мені ось гори до вподоби, я і попросився до діда- хмарника в підмайстри. Дід, до речі, мене хвалить. Каже, я талановитий…

– … але трохи безвідповідальний і дещо лінивий. Знаю, ти вже хвалився. А от мені що робити?

– Послухай, он там під горою село, бачиш? А праворуч… куди ти дивишся? Праворуч, під самим лісом, хата стоїть бачиш? Там мешкає мій друг, домівник. Може у нього поспитаємо? Все таки він, як і ти, ближче до людей працює.

Руденька знизала плечами. Втрачати було нічого.

Гайнули донизу, до самотньо розсташованої хатини. Оскільки Хмарничок нія не міг потрапити всередину дому, бо інакше там міг випадково випасти дощ, Вони з Руденькою повсідалися на комині. Хмарничок зазирнув до чорного провалля і щосили загорлав:

– Хтосю! ХТОСЮ!!!

– Чого б то я так репетував? – озвався голос за їх спинами. Маленький і неймовірно клаповухий чоловічок вилазив із віконечка на стриху.- Я тебе почув, просто не можу усе кинути і примчати.

– І чим таким важливим ти зайнятий? – недовірливо запитав Хмарничок.

– Чим, чим… Мишей ловив, – з неохотою зізнався Хтось.

Хмарничок так реготав, що ледь не впав у комин:

– Мишей?! Ти що, кіт?

– Щоб ви знали, то найбільший людський міф — наче коти ловлять мишей. Наш он може лише грітися кло печі та прохати сметани. Якби не я — миші даво б сточили не те що вміст комори, а цілу хату, – Хтось примостився на комині і витягнув з кишені кептарика люльку, – то чого ви від мене хотіли?

– Знайомся, Хтосю, це Руда і у неї біда, – Хмарничок сам не помітив, що римує.

– Привіт, – озвалася нарешті Руденька. – Поки не біда. Але вже проблема.

– Знаєте, – Хтось запахкав люлькою і на мить зник у хмарині духмяного диму, – дід Кудись, що був тут домівником раніше, казав мені таке: якщо починаєш сприймать щось як проблему — воно стає проблемою. Можеш щось змінити — змінюй, не можеш — викинь з голови. То що там у тебе трапилося?

Тут слід сказати що всі домівники схильні до мудрувань та повчань. Їх насправді залишилося мало. В міських багатоквартирних будинках домівники оселяються вкрай рідко, гарні хати у селах чи хуторах поруйнували, все більше будують сучасні, з опаленням та гарячою водою. Ні тобі гарного стриху, ні пивниці, ні комори. А хіба за холодильником оселиться порядний домівник? Ех…

Тим часом Руденька і Хмарничок переказали Хтосю усі перипетії.

– Справді, складна ситуація… Хмарничок має рацію, у вас, янголів, справді все складно. Ось, для прикладу, ми — домівники. Ми можемо бути лише домівниками, і навіть оселі обрати не можемо, бо виникаємо у тому домі, де є потреба у домівнику. Хмарники можуть бути лише хмарниками, до речі, водяники таж можуть бути лише водяниками. Але і ті, і ті можуть обрати місцину до душі, для життя і роботи. От у травяників та звіряників уже складніше. Ви знали, що травяники і звіряники — насправді то одна родина? Ні? Тут неподалік у лісі живе сімя — мама-травяничка, тато-звіряник та семеро дітей. Так от: пятеро з них травяники, а двоє — звіряники. Я добре їх знаю, бо один брат-травяник опікується садочком коло моєї хати, а сестричка-звіряничка навідується до наших овець та коней. Одного разу вівця ніжку зламала, то вона вночі так гарно залікувала, що сільський ветеринар усе дивувався, як то само заросло… Так от, у таких сімях діти як підростають, то самі обирають, ким стати — травяником чи звіряником. Спочатку вчаться, усе пробують, а тоді визначають, до чого серце лежить. Слухай,а ти впевнена, що спробувала надавати усі різновиди янгольської допомоги?

– Ну…замислилася Руденька, – принаймі всі, про які знаю…

– А ти переконана, що у кожній ситуації зробила все, що могла?

– Зазвичай, коли я виконувала якесь завдання,за мною слідкував хтось старший, і якщо щось було негаразд — втручався і виправляв… А сьогодні… Той хлопчик пішов такий зажурений, сестричка полетіла радитися до тітки, а я втекла на свою хмаринку… Я МУШУ ЙОГО НЕГАЙНО ЗНАЙТИ! Я спробую ще щось виправити!

Руденька, вже відлітаючи, ледве встигла гукнути:

– Спасибі, Хтосю…

Хлопчика не довелося довго шукати, він саме заходив та танцювального залу. Руденька наче відчула його — навіть не сум, а відчай, невпевненість у власних силах і зневіра.

Руденька крізь величезні вікна розглядала танцювальну залу. Гаразд, досить гайнувати час. Як їй потрапити всередину? Дорослі янголи вміють проникати крізь стіни, а їй це поки не дуже вдається. О, прочинена кватирка!

Руденька легенько опустилася на плече хлопчика: “Як же тебе підбадьорити? Слухай, ось заграла музика. Це ж твій улюблений вальс. Що ти відчуваєш зазавичай, коли танцюєш вальс? Ти летиш! То розправ свої крила! Вони нікуди не зникли! Лети і слухай лише музику…”

Хлопчина і сам не помітив, що вже лине у вальсі з дівчинкою-партнеркою. Впевнені рухи і задоволення від кожної миті танцю — ось що було важливим. Далі вальс змінила запальна самба, хлопчик старанно відпрацьовував особливо складні рухи. А під кінець репетиції ще двічі танцювали танго.

Руденька сиділа на підвіконні і милувалася. Її зачаровувала і музика, і вправні рухи танцюристів. А це що? Довкола танцюристів кружляли прекрасн золотаві блискітки. Вони  виводили якийсь свій, складний і прекрасний танець, наче огортаючи дітей. “Що воно таке? Крім мене, це ще хтось бачить? – озирнулася Руденька. – Наче ні…”

Але репетиція закінчилася, діти вийшли на вулицю. Нумо, поглянемо, як настрій у хлопчика? Ага, чудовий! І шанси на перемогу тепер — як і були до янгольського втручання, стабільно високі. Руденька вмостилася хлопчику на шапку і від задоволення аж підстрибувала. Їй нарешті вдалося! Вони все виправила! Грудневе вечірнє місто видавалося їй прекрасним, якраво сяяли передсвяткові вітрини, перехожі поспішали додому. Руденька і не помітила, що хлопчик уже вийшов з автобуса і прямував додому. Як раптом… Ох, це “раптом”, чого вона трапляється, коли все наче добре?

Коло будинку на хлопчика чекали двоє двоє однокласників, тих самих, що підбивали його піти на ставок. Чекали навмисне, щоб покепкувати. Звичайно, як можна знехтувати такою нагодою?

– Ну що, ботан, мама спідничку вже купила? Сподіваюся, рожеву? – гукнув вищий на зріст.

– Смішно, – спокійно відповів підопічний Руденької,- ще жарти будуть?

Тим часом Руденька розгубилася. Що робити? Сідати на плече і щось шепотіти? А що саме? Чи не втручатися?

– А чого з тобою жартувати? – знову озвався вищий, – у понеділок уся школа знатиме, що ти боягуз і слабак, от тобі посміємося.

– Гаразд, давайте поговоримо про боягузів.Ось ти, Сергію, – звернувся до високого балакуна, – ще восени записався до секції карате, ти сам хвалився. А далі відбув два тренування і покинув…

– Бо то дурня якась, майже як твої танцюльки. Бігай, відтискайся, розтяжки роби… Ні тобі прийомчиків, ні бійок!

– Але ж ти знаєш, що прийомів навчають не одразу, спочатку треба зміцнити фізичну підготовку, силу волі. Ти, Сергію, просто злякався.

– Я?! Та я тебе…

– Не галасуй, будь ласка. Ти злякався праці, виснажливих тренувань, випробувань, які треба витримати, щоб отой пояс носити, а ти хвалився, що його одразу здобудеш. Гаразд, а ти, Максиме?

– А що я ? – озвався хлопець у синій курточці, що досі відмовчувався.

– У тебе наче зі всіх предметів оцінки не вищі за сім балів, а з фізики — десять та одинадцять, так? Тобі вчитель пропонував приходити до клубу фізиків-аматорів?

– Я  що, ботан якийсь? – аж захлинувся від такого обурливого припущення Максим.

– Ботан? А ти знаєш, що два одинадцятикласника з нашої школи, котрі є членами цього клубу, винайшли робота і виграли міжнародний конкурс? А один із них, між іншим, з твоїм братом у спортзалі боксом займається. Чи він теж ботан? Чого мовчите?

– Та ну тебе… – знайшов що сказати Сергій.

– Гаразд, мені час. А ви міркуйте, про силу волі, страх і про те, чому я не пішов на ставок.

Руденька аж заслухалася. Вона перемістилася на гілку жасминового куща, що ріс коло підїзду. Ух, як він їх… Насправді, якої впевненості йому надала віра свою справу?  Чи у власні сили?  Цікаво, а у цьому є хоч малесенька заслуга самої Руденької?

– Привіт. Вітаю, сьогодні ти — молодець, –  промовив примний голос. Руденька виринула зі своїх думок і озирнулася. На сусідній гілці елегантно сиділа старенька сива янгол.

– Доброго вечора … Ви хто? – лише змогла вимовити розгублена Руденька.

– Я Найстарший Янгол Натхнення. Моя спеціалізація — дарувати людям радість творчості, надихати і спонукати їх створювати прекрасне. Люди ще називають нас Музами. Це рідкісна спеціалізація, янголів натхнення дуже мало. От мені доводилося виконувати стільки роботи, що люди вирішили, що нас аж девятеро, і вигадали міф про девять муз. Я спостерігала за тобою, і хочу тобі повідомити, що твоє призначення — приносити людям натхненя.

– Оооо… – протягнула Руденька, – а… це точно?

– Точно це чи ні — вирішиш ти сама, післятого, як трохи повчишся в мене і спробуєш свої сили. Але я бачу всі передумови для того, щоб з тебе вийшла чудова янгол натхнення. Але тебе щось турбує, чи не так?

–  Я заздалегідь перепрошую, але… приносити натхнення — це ж не так важливо, як, скажімо, впливати на долю?..

– Будь-яка подія впливає на долю і змінює її. Ти вже можеш подивитися, як відсьогодні зміниться доля тих хлопців, яких ми щойно бачили?

– Ну… – Руденька злякалася, що це її перший екзамен у ролі учениці янгола натхнення, – Максим справді почне відвідувати клуб фізиків…

– А далі? Гаразд, допоможу тобі — він стане гарним інженером, матиме кілька винаходів. А Сергій? Він міг би стати неробою, тинятися вулицями… Але через місяць прийде у секцію боксу і згодом стане військовим. А все тому, що одному хлопчику повернули натхнення і віру у власні сили. Ось тобі і зміни долі,- Найстарший Янгом посміхнулася.

– Неймовірно, – тихенько видихнула Руденька, вражена і всім пережитим, і знайомством з найстаршим Янголом Натхнення, а найбільше тим, що знайшла своє призначення.

– Гаразд, завтра навчишся бачити натхнення. Це дуже красиво — буває таке, наче розлита в повітрі веселка, чи таке, немов дитячий сміх розквітає дивовижними пелюстками квітів, а буває вихор золотих іскор…

– Я таке нині бачила! Виявляється, то було натхнення! – не стрималася Руденька.

– Бачила? – завмерла Найстарший Янгол. – Знаєш, коли я сказала, що мабуть ти знайшла своє призначення — я помилялася. То воно знайшло тебе. Точно. Гаразд, завтра у нас багато справ. А нині — молока з печивом, і — спати.

Дикі лебеді

Дикі лебеді

Три брати

Три брати

Новіший допис

Відповісти

avatar
Соломія

Зачиталася… Чудово!

Олена Тарасенко

Дякую ! 🙂

Галинка

Дякую! Приємно читати! 🙂 Успіху!

Олена Тарасенко

Спасибі 🙂 Можливо, Вам сподобається і нова казочка – про Ляльку

wpDiscuz
<-- -->