Кресало

Ішов солдат по дорозі: раз-два! раз-два! Ранець за спиною, шабля при боці. Ішов він додому з війни. Дорогою зустрілася йому стара відьма, потворна, огидна; нижня губа звисала у неї до самих грудей.
— Здоров був, служивий! — буркнула вона.— Бач, яка в тебе славна шабля! А ранець диви який великий! От бравий солдат! Ну, зараз я тобі відвалю грошей, скільки твоїй душі завгодно.
— Дякую тобі, стара відьмо! — сказав солдат.
— Бачиш оте старе дерево? — запитала відьма, показуючи на дерево, що стояло неподалік.— Всередині воно порожнє. Вилізь нагору: побачиш дупло, спустися в нього до самого низу. Перед тим як ти спустишся, я тебе перев’яжу мотузкою довкола пояса, а коли ти мені гукнеш, я тебе витягну.
— Але навіщо мені туди лізти? — запитав солдат.
— За грішми! — відповіла відьма.— Треба тобі знати, що коли ти дістанешся самого низу, ти побачиш великий підземний хід; у ньому горить понад триста ліхтарів, тому там ясно, як вдень. Потім ти побачиш троє дверей; можеш їх відчинити, ключі стирчать зовні. Увійди до першої кімнати; посередині побачиш велику скриню, а на ній собаку; очі в нього завбільшки з чайну чашку. Але ти не бійся! Я дам тобі свій синій картатий фартух, а ти розстели його на підлозі, хутко підійди, схопи собаку і посади на фартух, відкрий скриню і бери з неї грошей скільки завгодно. У цій скрині лежать лише мідяки; схочеш срібла — іди до другої кімнати; там сидить собака з очима, як млинові колеса, але ти не лякайся, посади його на фартух і бери гроші. А якщо тобі заманеться золота, візьмеш і його, скільки зможеш унести, варто лише піти до третьої кімнати. У собаки, який сидить там на дерев’яній скрині, очі, як Кругла вежа*. Собака цей дуже злий, можеш мені повірити! Але ти і його не бійся. Посади тільки на мій фартух. Собака тебе не займе, а ти бери собі золота, скільки схочеш!
— Воно б непогано! — мовив солдат.— А що ти за це візьмеш, стара відьмо? Адже задарма ти для мене нічого не зробиш.
— Ані ше́ляга я з тебе не візьму,— відповіла відьма.— Лише принеси мені старе кресало — там його забула моя бабуся, коли спускалася туди останнього разу.
— Ну, перев’язуй мене своєю мотузкою! — наказав солдат.
— Зараз, зачекай! — сказала відьма.— А ось і мій синій картатий фартух!
Солдат виліз на дерево, забрався у дупло та, як і казала відьма, опинився у великому проході, де сяяли сотні ліхтарів.
Ось він відчинив перші двері. Лишенько! Там сидів собака з очима, як чайні чашки, і світив ними на солдата.
— Молодець! — сказав солдат і посадив собаку на відьмин фартух, набрав собі повну кишеню мідних грошей, потім закрив скриню, посадив на неї собаку і перейшов до іншої кімнати. Правду казала відьма. Там сидів собака з очима, як млинові колеса.
— Ну, не треба витріщати на мене очі, бо ще заболять! — сказав солдат і посадив собаку на відьмин фартух.
Побачивши у скрині величезну куцу срібла, він викинув усі мідяки та набив собі обидві кишені і ранець сріблом. Потім він перейшов до третьої кімнати. Ну й страховисько! У собаки, який там сидів, очі були аж ніяк не менші, ніж Кругла вежа, і оберталися, неначе колеса.
— Добрий вечір! — вимовив солдат і узяв під козирок, бо такого собаку він ще не бачив.
А втім дивився він на нього недовго, посадив його на фартух, потім відкрив скриню. Боже милостивий! Скільки тут було золота! Він міг би купити на нього весь Копенгаген, міг би купити у торговок солодощами усіх поросят із цукру, а також усіх олов’яних солдатиків, усіх дерев’яних коників і усі батіжки на світі! Грошей було безліч. Солдат викинув срібні гроші і так набив свої кишені, ранець, кашкет і чоботи золотом, що ледве міг рухатися. Ну, нарешті вже він був при грошах! Собаку він знову посадив на скриню, потім грюкнув дверима, підняв голову і заволав:
— Тягни мене, стара відьмо!
— А кресало взяв? — запитала відьма.
— Нехай йому біс, мало не забув! — відповів солдат; пішов та й узяв кресало.
Відьма витягла його нагору, і він знову опинився на дорозі, тільки тепер кишені його, і чоботи, і ранець, і кашкет були набиті золотом.
— Навіщо тобі це кресало? — спитав солдат.
— Це тебе не обходить! — відповіла відьма.— Отримав гроші, і досить з тебе. Нумо, віддавай мені кресало!
— Овва! — сказав солдат.— Цю ж мить кажи, навіщо воно тобі потрібне, бо витягну шаблю й відрубаю тобі голову.
— Не скажу! — уперлася відьма.
Тоді солдат єдиним махом відрубав їй голову. Мертва відьма звалилася на землю, а він склав усі гроші в її фартух, зав’язав його, узяв клумак собі на плечі, кресало сунув у кишеню і попрямував до міста.
Місто було багате. Солдат зупинився на кращому постоялому дворі, зайняв ліпші кімнати і замовив усі свої улюблені страви — адже він тепер став багатим!
Служник, який чистив взуття приїжджих, здивувався, що у такого багатого пана такі погані стоптані чоботи, але солдат просто ще не встиг придбати собі нові. Проте другого дня він купив собі і добрі чоботи, і дорогий одяг.
Тепер солдат став справжнім паном, і йому розповіли про всі визначні пам’ятки міста, про короля та його чарівну доньку, принцесу.
— Як би її побачити? — запитав солдат.
— Це неможливо! — відповіли йому.— Вона живе у величезному мідному замку,
оточеному високими стінами з вежами. Ніхто, крім самого короля, не сміє ані увійти до замку, ані вийти звідти, тому що королю напророчили, що дочка його вийде заміж за простого солдата, а королям таке сподобатися не може.
“От би на неї подивитися!” — подумав солдат.
Та хто б йому це дозволив?!
Тепер він жив весело; ходив до театрів, їздив кататися до королівського саду і багато грошей віддавав бідним. І це було дуже добре з його боку, адже він по собі знав, як скрутно сидіти без шеляга в кишені! Тепер він був багатий, пишно і модно вдягався і придбав безліч друзів; всі вони називали його добрим хлопцем, справжнім кавалером, а це було йому дуже до вподоби.
Проте оскільки він весь час лише витрачав свої гроші, а нові йому взяти було нізвідкіль, то кінець кінцем лишилося у нього аж дві монетки! Довелося солдатові перебратися з просторих кімнат до крихітної комірчини під самісіньким дахом; самому чистити собі чоботи і навіть латати їх; тепер ніхто з друзів не приходив — надто високо було до нього підніматися!
Одного разу, темного вечора, солдат сидів у своїй комірчині, грошей у нього не було навіть на свічку. І раптом він згадав про крихітний недогарок, який він узяв разом із кресалом у підземеллі, куди спускала його відьма. Солдат дістав кресало й недогарок, та як тільки ударив по кременю, викрешуючи вогонь, двері розчинилися, і перед ним з’явився собака з очима, як чайні чашки, той самий, якого він бачив у підземеллі.
— Чого бажаєте, пане? — прогавкав він.
— От тобі й маєш! — здивувався солдат.— Виявляється, кресало не просте — це прецікава штучка: тепер я зможу отримати все, що захочу! Агей, ти, здобудь-но мені грошей! — наказав він собаці,— той… раз — і слід його прохолов; два — він знову був тут як тут, а в зубах тримав великий гаманець, набитий мідними монетами! Тоді солдат зрозумів, що за чудодійне в нього кресало. Укрешеш по кременю один раз — з’являється собака, який сидів на скрині з мідними грішми; укрешеш двічі — виникає той, що сидів на сріблі; укрешеш три рази — прибігає той, що сидів на золоті.
Солдат знову перебрався до просторих і світлих кімнат і став носити багатий одяг, а всі друзі негайно пізнали його і знову міцно полюбили.
От раз йому спало на думку: “Яке це безглуздя, що не можна побачити принцесу! Така красуня, кажуть, а що з того? Увесь вік сидить у мідному замку, за високими стінами з вежами! Невже мені так і не пощастить на неї хоч одним очком поглянути?” — і він укрешив по кременю один раз. У ту ж мить перед ним постав собака з очима, як чайні чашки.
— Тепер, правда, вже ніч,— промовив солдат,— але мені до смерті заманулося побачити принцесу, хоч на хвилиночку!
Собака — одразу ж за двері, і не встиг солдат отямитися, як він вже повернувся з принцесою. Принцеса сиділа у собаки на спині і спала. Вона була напрочуд гарна — кожен одразу би побачив, що це справжня принцеса; і солдат не стерпів і поцілував її — адже він був бравий вояк, справжній солдат.
Потім собака відніс принцесу назад; і вранці за чаєм принцеса розповіла королю з королевою, який вона нині бачила дивний сон про собаку і солдата: начебто вона їхала верхи на собаці, а солдат поцілував її.
— Оце так історія! — вигукнула королева.
Наступної ночі до спальні принцеси відрядили стару фрейліну і наказали розпізнати, чи то було уві сні, а чи насправді.
А солдату знову до смерті схотілося побачити чарівну принцесу. Отже вночі знов з’явився собака, схопив принцесу і помчав з нею чимдуж до солдата; але стара фрейліна взула гумові чоботи і кинулася навздогін. Побачивши, що собака з принцесою зник в одному з найкращих будинків, фрейліна подумала: “Тепер я знаю, де їх знайти! — накреслила крейдою на брамі великий хрест і пішла додому спати.
Але собака, вертаючись назад, у підземелля, помітив цей хрест, одразу ж узяв шматок крейди і понаставляв хрести на усіх брамах міста. Це було хитро придумано: тепер фрейліна не могла знайти потрібну браму, бо на решті біліли хрести.
Рано-вранці король з королевою, стара фрейліна і всі офіцери пішли, щоб дізнатися, куди їздила принцеса вночі.
— Ось куди! — сказав король, побачивши першу браму з хрестом.
— Ні, любий чоловіченьку, ось куди! — заперечила королева, побачивши хреста на іншій брамі.
— Хрест і тут, і тут…— загули придворні, побачивши хрести на всіх брамах. І усі збагнули, що у такий спосіб вони нічого не дізнаються.
Та королева була розумною жінкою — вона вміла не лише в каретах роз’їжджати. Отже взяла вона великі золоті ножиці, розрізала шматок шовкової матерії на кілька клаптиків і зшила маленьку гарненьку торбинку; у ту торбинку вона насипала дрібної гречаної крупи і прив’язала її сплячій дочці на спину, а потім прорізала у торбинці дірочку, щоб крупа сипалася на дорогу, якою поїде принцеса.
Вночі собака з’явився знову, посадив принцесу собі на спину й помчав до солдата, а солдат так закохався в принцесу, що почав жалкувати, чому він не принц, адже йому дуже хотілося одружитися з нею.
Собака й не помітив, що по дорозі, від самого замку до вікна, куди він скочив з принцесою, за ними сипалася крупа. Вже рано-вранці король і королева дізналися, куди їздила їхня дочка, і солдата посадили до в’язниці.
Як там було темно й тужливо! Засадили його туди і сказали: “Завтра вранці тебе повісять!” Невесело було це почути. А кресало своє він забув удома, на постоялому дворі.
Вранці солдат підійшов до маленького віконця і став дивитися крізь залізні грати на вулицю: юрби народу валили за місто подивитися, як будуть вішати солдата; били барабани, проходили полки.
Усі бігли не тямлячи себе від цікавості, а позаду біг також хлопчик-шевчик у шкіряному фартусі й черевиках. Він мчав вистрибцем, і один черевик злетів йому з ноги і вдарився об стінку, за якою стояв солдат і дивився крізь грати.
— Агов, ти куди поспішаєш? — гукнув солдат хлопцеві.— Адже без мене ця справа не піде! Проте якщо ти збігаєш туди, де я жив раніше, за моїм кресалом, ти отримаєш чотири монети. Тільки біжи хутчіш!
Хлопчик був не проти того, аби отримати чотири монети, й стрілою помчав за кресалом, повернувся, віддав його солдатові, і… а ось зараз дізнаємося, що було потім!
За містом було збудовано величезну шибеницю, а довкола стояли стражники і багато сотень тисяч людей. Король і королева сиділи на розкішному троні прямо навпроти суддів і королівської ради.
Солдат уже піднявся на поміст, і йому лагодилися накинути на шию мотузку, але він сказав, що перед тим, як карати злочинця, завжди виконують якесь його невинне бажання. А йому дуже хотілося б викурити люлечку тютюну — адже це буде його остання люлечка на цьому світі!
Король не насмілився відмовити у такому проханні, і солдат хутко витяг своє кресало. Укрешив по каменю раз, два, три — і перед ним з’явилися усі три собаки — собака з очима, як чайні чашки, собака з очима, як млинові колеса, і собака з очима, як Кругла вежа.
— Ану лиш, допоможіть мені позбутися зашморгу! — сказав їм солдат.
І собаки накинулися на суддів та на всю королівську раду: того за ноги схопили, того за ніс, та й підкинули їх угору. Всі попадали і порозбивалися вщент.
— Не треба! — закричав король, але найбільший собака схопив його разом із королевою і підкинув їх угору слідом за іншими. Тоді стражники злякалися, а весь народ закричав:
— Служивий, будь нашим королем і одружися з чарівною принцесою!
Отже солдата посадили у королівську карету. Карета їхала, а всі три собаки танцювали перед нею і кричали “ура!”. Хлопчаки свистіли, засунувши пальці до рота, солдати віддавали честь. Чарівна принцеса покинула свій мідний замок і стала королевою, чим була дуже задоволена. Весільний бенкет тривав цілий тиждень, собаки, витріщивши очі, теж сиділи за столом.

Дід Іван та його звірята

Дід Іван та його звірята

Дикі лебеді

Дикі лебеді

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->