Гриць і Змієва гора

Перемога над собою,

Бо нема складніше бою,

Ніж боротись проти себе.

Спершу розпізнати треба,

В собі ворога свого,

І перемогти його

Щиросердим каяттям,

Це ти, читачу, затям!

Хлопці вже дійшли до брами,

Залишалось туди ж само,

До тунелю хутко йти,

Що поєднує світи.

Раптом друзі зупинились,

Озирнулись, подивились

На зміїний весь народ,

Що, здавалося, фокстрот

Танцював від того болю,

Бо дали хлоп’ятам волю,

Щоб їх далі не пекло

Добрих намірів тепло.

Біля брами хлопці стали,

І привітно помахали,

Змію дружніми руками,

Потім вже зайшли до брами.

Довго хлопці піднімались

По тунелю і тримались,

Всі за стіни раз у раз,

Бо ліхтар давно погас.

Спека вже в тунелі спала,

Скоро холодно вже стало.

Вітерець в лице подув,

Всі пришвидшили ходу.

Скоро вихід має бути,

Раптом друзям стало чути,

Хор тривожних голосів,

Від альтів і до басів.

Хлопці разом застогнали,

Голоси батьків впізнали.

Всі рвонулися охоче,

До батьків, і серед ночі,

Вилітають усі три,

Наче зайці із нори.

Як зраділи дітям зразу,

Всі батьки, і про образу

Вже забули, і тривогу,

Очі в мам давно вологі.