Гриць і Змієва гора

Роздивившись, він побачив,

Схоже на тунель щось наче,

Крикнув хлопцям: – Тут діра!

Це, напевно, та нора!

Хлопці стрибнули до ями,

Хвилювались до нестями,

Заспокоївшись, спитали:

– В тебе, Грицю, є ліхтарик?

Звісно є, я ж готувався,

І за справу піклувався,

Взяв ліхтарик і до того,

Сірників ще у дорогу,

Гриць ліхтарик засвітив,

Хоч і друзів засліпив,

Промінь в нору спрямував,

Завмираючи сказав:

– Нумо, в розвідку підемо,

Може, Змія там знайдемо!

Зразу серце захололо,

Як дихнув з тунелю холод.

Довго йшли, спускались вниз,

Анатолій зовсім скис,

Вже почав він озиратись,

Сумніватись і вагатись,

Зрозумів, що це – не гра,

Що додому вже пора.

Що зайшли вони далеко,

Бо підвищується спека,

І спускаються малі,

Просто до ядра Землі!

Раптом в темній глибині,

Він побачив два вогні.

Та подумав – це мара!

І штовхнув тоді Петра.

Петрик зупинився вмить,

– Он, дивись, гора горить!

Анатолій закричав,

Та тікати вже почав,

Гриць світив собі під ноги,

Щоб побачити дорогу,

Та, почувши друга крик,

Звів той промінь догори,

І побачив отвір брами,

Пащу з гострими зубами,

Потім ніздрі, очі, вії,

Потім вже усього Змія.