Гриць і Змієва гора

Від такого переляку,

Та Микита взяв ломаку,

І вперіщив Змія злого,

В того підкосились ноги,

Впав Зміюка на коліна,

А Микита трощить спину,

Змія б’є він межи очі,

Той уже тікати хоче,

Та Микита не дає,

Б’є його щосили, б’є!

До такого Змій не звик,

Впав і висунув язик,

Очі закотив під лоба,

Наче смерть, або хвороба,

Велетня звалила з ніг,

Так Микита переміг!

Влаштували люди свято,

І зібралось їх багато,

Всі пили, співали, їли,

Та Микиту всі хвалили!

А на ранок знову крик,

Змій ожив і раптом зник.

Йшли слідами до гори,

До великої нори.

Там зникали ті сліди…

З того часу як води,

Днів минуло, та проте,

В місті поголос росте,

Ніби бачили в тіні,

Хижі очі вогняні,

На горі, де чагарі,

Саме там, у тій норі!

Де гора ця – Гриць не знав,

Запитав – і показав

Дід Тарас туди дорогу,

І не стиснула тривога

Його серця, бо старий,

Ще не знав, що до гори,

Гриць на завтра вже зібрався,

Тож привітно попрощався.

А наступної вже днини,

Як збирали в школу сина,

То батьки сказали лише,

Щоб збирався він скоріше,

Щоб бува не запізнився,

Та у школі гарно вчився.