Гриць і Змієва гора

Все мені розповіси,

Не відстану, не проси!

– То ви… вірите мені?!

Гриць промимрив уві сні,

– Я прийду, обов’язково…

І у сон поринув знову.

Вранці встав Грицько з дивану,

Хоч було ще дуже рано,

Чистив зуби, умивався,

І згадати намагався,

Як він дома опинився,

Чи то сон йому наснився?

І про Змія, і про гору,

І про ту велику нору,

І про весь підземний світ,

І про той зміїний рід…

Він зібрався, не барився,

Рано в школу заявився,

В класі друзів почекав,

Дочекавшись, запитав:

– Все було насправді вчора?

І про Змія, і про гору?

Зразу ті перезирнулись,

Загадково посміхнулись,

Гриця за плече взяли,

До віконця підвели.

Наяву, не уві сні,

Гору видно у вікні.

Там два вогники горять,

Наче зорі мигкотять

У ранковому диму,

І підморгують йому!