Гриць і Змієва гора

– Що робили, де були?!

Це батьки так загули,

Що вже друзів оточили,

І тримали їх щосили.

– Це здійснилась наша мрія,

Ми були в гостях у Змія!

Гриць сказав один за всіх,

Та у відповідь лиш сміх

Пролунав з усіх боків,

Сльози потекли їдкі,

Від образи по щокам,

– Ви не вірите, що там

Змій живе і світ зміїний?!

Батько каже Грицю: – Сину,

Досить вже фантазувати,

Нас дурити і тримати

Наче за малих дітей.

Щось розказуєш не те!

Ми вже сивими тут стали,

Як по лісу вас шукали,

Трусить дуже нас, відколи

Не прийшли додому з школи,

Телефони всі мовчать,

А жінки на нас кричать!

Здогадався дід Тарас,

Де усіх шукати вас.

Сіло сонце, ніч настала,

Ми, шукаючи, не спали,

У жінок вже істерія,

Він тут про якогось Змія

Нам розказує казки! –

Голос батька був різкий.

Втім, були усі сердиті,

Мали бути хлопці биті,

Та пробачення просили,

Гнів дорослих загасили.

Як вже їхали додому,

І на вулицю знайому

Повернули на таксі,

Наче помирились всі.

В Гриця вже злипались очі,

Бо втомився, спати хоче,

Раптом дід сказав на вухо:

– Чуєш, прокидайся, сплюхо!

Як там чудисько зелене?

Завтра щоб прийшов до мене,