Гриць і Змієва гора

Місто спалить він вогнем,

Сонце до землі нагне!

Довелося людям бідним,

Віддавати доньок рідних,

В жертву Змію на поталу,

Та терпіння вже не стало,

Почали вони шукати,

Та до Києва скликати,

Звідусіль богатирів,

Змій від бою аж упрів,

Та побив усіх завзятих,

Проти нікому вже стати.

Люди потім до Микити,

Почали його просити,

Щоб від Змія врятував,

Той все слухав, шкури м’яв,

Та не мовив він ні слова,

Тож приходять люди знову,

Плачуть, молять, той мовчить,

Вголос вже народ кричить,

А Микита мов глухий,

Шкіру мне, сидить лихий.

Люди втратили надію,

Бо нічого вже не діє

На суворого Микиту,

Та прийшли до нього діти,

Стали плакати, вмовляти,

Змія щоб пішов прогнати…

Що то є дитячі сльози!

Став Микита на порозі,

Пригорнув дітей до себе,

Помолився він до Неба,

Довбню взяв собі велику,

І без галасу, без крику,

Рушив Змія воювати,

Ребра Змієві ламати.

Ситий Змій дрімав впівока,

Паща слинила широка,

Раптом перед ним відкрито,

Показався сам Микита!

– Гей, зміюко, прокидайся!

Не тікай, і не ховайся!

Бо не буду я Микита,

Як не ляжеш ти побитий!

Заревів тут Змій щосили,

Люди в місті аж присіли,

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

Гриць і Змієва гора

Казка про Ціку

Гриць і Змієва гора

Плаксива Настуня

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->