Гриць і Змієва гора

Той від крику стрепенувся,

І прокинувся, проснувся,

Бо лежав собі, дрімав,

Гадки навіть він не мав,

Що прийдуть в печеру люди,

І будити криком будуть.

Він спросоння загарчав,

Підніматися почав,

На товсті незграбні ноги,

Ухитрившись, з-за порогу

Анатолія – невдаху,

Що тікати став від страху,

Він хвостом своїм підбив,

І на землю повалив.

– Хто такі?! Кого питаю?!

Змій реве, гарчить, волає,

З пащі дим смердючий валить,

Зараз наших хлопців спалить,

Друзі наче остовпіли,

Стало мов камінне тіло,

Змій нагнав такого страху,

Розчавити як комаху,

Міг би кожного із них,

Раптом Змій чомусь притих,

І сховав жахливі зуби,

– Щось мене ніхто не любить!

Всі бояться, всі тікають,

Слова доброго не мають! –

Пожалівся раптом Змій,

– І ніхто характер мій,

Вже не зможе полюбити,

Мою душу зрозуміти,

Я змінив думки свої,

І давно людей не їм…

Хлопці зразу підвелися,

І до Змія подалися,

Ближче стали, щоб почути,

Що там Змій говорить лютий,

А почувши, здивувались,

Не тікали, не ховались.

Змій казав це дуже щиро,

І запрошував до миру.

Хлопчаки перезирнулись,

Підбадьорились й звернулись

Із важливим запитанням:

– Дійсно є у вас бажання,

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

Гриць і Змієва гора

Казка про Ціку

Гриць і Змієва гора

Плаксива Настуня

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->