Гриць і Змієва гора

Орган є, що їсти хоче,

Страх їм голову лоскоче,

Гордість, жадібність і гнів,

Злі і пристрасні вогні,

Ті емоції і вади,

Що людей ведуть до зради,

До падіння, до брехні,

Що людей збивають з ніг,

І підвестись не дають,

Заздрість, лестощі і лють!

Ну, підемо, покажу,

По дорозі розкажу.

Хлопчаків Змій запросив,

 І у браму пропустив.

Раді вже такій пригоді,

Друзі в новий світ заходять,

Бачать небо вогняне,

Хмари попелу жене,

Догораючий вулкан,

Осідає він на лан,

Де їстівний мох росте,

Поле заросло густе,

Змії там стояли в колі,

І паслися мирно в полі,

Далі річка протікала,

Дзюркотіла, не змовкала,

– Там, в печерах, є комори, –

Змій показує на гори,

– Там живуть крилаті змії,

Що скарбами володіють,

Від людей їх бережуть,

І дбайливо стережуть.

Гриць побачив – біля річки,

Щось блищало, від незвички,

Він свої заплющив очі,

Змій побачив і регоче.

– Що, вже очі засліпило?

Маєм золота ми силу,

Хто про золото лиш мріє,

Під собою землю риє,

Тільки б грошей заробити,

Та людей кругом гнобити,

Той нам так допомагає:

Купу золота збирає,

На яке ми всі, відколи

 Ця ріка затопить поле,