Гриць і Змієва гора

На Подолі, у столиці,

Жив хлопчина, звали Грицем,

Був білявий, синьоокий,

Віком одинадцять років,

Батько й мати на роботі,

Гриць у школі вчився, потім,

Йшов додому та обідав,

Після в гості біг до діда,

Славний був той дід Тарас,

Бо розповідав щораз,

Нову казку він хлоп’яті,

Також з ним ходив гуляти,

По Подолу до Дніпра,

Тут і вулиця стара,

І будинки, і церкви,

Тільки вік навкруг новий.

Дід Тарас розповідав,

Де він жив, і де бував,

Де зустрів колись бабусю,

Юну ще тоді Ганнусю,

Слухав Гриць, відкривши рота,

І гуляти був не проти

День увесь до темноти,

Та додому треба йти.

Якось з дідом Гриць гуляє,

Той йому розповідає

Про Микиту Кожум’яку,

Що відому мав ознаку,

Силу величезну мав,

Шкури він по десять м’яв!

Раз біда прийшла у місто,

Прилетів людей поїсти,

Злий, що – Боже борони!

Змій великий, вогняний!

На людей нагнав він страху,

Заховались всі від жаху,

Змій той людям наказав,

Щоб народ цей прив’язав,

Зранку дівчину до палі,

І робили так надалі

Кожен ранок. Змій нечистий,

Буде кожну жертву їсти.

А як так не зроблять люди,

Змій усіх ковтати буде,