Гриць і Змієва гора

Що збираються в похід,

Щоб знайти до Змія хід,

І знайшли їм на мороку.

Вже почервоніли щоки,

Стало соромно хлоп’ятам,

Почали себе картати,

Обіцяти, що ніколи,

Не пропустять вони школу,

Що брехати теж не будуть,

Виростуть з них гарні люди.

Бешкети також залишать,

Будуть тихі, наче миші.

Тут помітили вони:

Змії наче таргани,

Розбігаються від них.

Змій також убік відбіг,

І кричить здалеку так:

– Вас рятує доброта!

Бо добра ми боїмося,

На добро завжди злимося.

Вас би совість не змінила,

То громада б так вчинила:

Вас би на руках носила,

Вихваляючи щосили,

Ви б тоді були пропащі,

Не пустили б вас нізащо.

Та як ви вину відчули,

Й голос совісті почули

Пригадали всі провини,

А думки у простір линуть,

Бачите оцей димок?

Нас пече від тих думок!

Бачать хлопці – наче дим,

Вже клубочиться над ним,

Змії корчаться, сичать,

Стогне вся зміїна рать,

Відступає до ріки,

Каяття далось взнаки.

– Годі, хлопці! – Змій волає,

– Я вас більше не тримаю!

Йдіть туди, назад і прямо,

І додому через браму!

Хлопці довго не чекали,

І назад попрямували,

Йшли повагом, не спішили,

Страх у серці заглушила