Гриць і Змієва гора

Головою Гриць киває,

Сам же думає-гадає,

Впоратись один він зможе?

Чи то друзі допоможуть?

Це Петро і Анатолій,

Нерозлучні хлопці в школі,

Ось у школу Гриць приходить,

Зразу їх убік відводить,

Тягне хлопців до вікна,

І розказує сповна,

І про Змія, і про гору,

Та про ту велику нору.

І про те, що у ці дні,

Бачать очі вогняні!

Захопились друзі зразу,

Хочуть йти до того лазу.

Вже горять цікаві очі,

Хлопці зразу бігти хочуть,

Розгадати таємницю,

Бо їм школа – це дурниця!

І для чого ця морока?

Ця наука, ці уроки?

Проживуть вони без цього…

Бігли ноги до порогу,

Тільки дзвоник прозвучав,

Кожен з них надвір помчав,

Друзі їдуть на трамваї,

Та мету таємну мають.

Ось гора вже височіє,

На горі – церкви святії,

Нору почали шукати,

Та ще й жартома лякати

Один одного взялися,

Страху ж всі не піддалися.

Довго нору ту шукали,

Під горою все блукали,

Обдивились увесь ліс,

Раптом Гриць в кущі заліз,

Щось побачив і схилився,

Та у яму провалився,

Хлопці теж бігом до нього,

У очах бринить тривога,

– Що там сталося, кажи?

В ямі наш Грицько лежить,

На печеру схожа яма,

Ледь прийшов Грицько до тями,