Загублена тінь

Дорога додому

Король упав, наче підкошений. А дядечко Франц вимкнув сирену і почав розбивати палицею всі прилади. Коли з цим було покінчено, вони знайшли ранець Дмитрика, щоб покласти туди трохи харчів на дорогу.

Ганса вирішили залишити в палаці.

Дядечко Франц поклав брата на ліжко, послухав дихання.

– Буде жити, – сказав Дмитрику, – до вечора оклигає. Нехай трохи поживе насамоті. Подумає.

Він ще раз оглянув палац, всю фортецю, чи не залишилися якісь прилади, і вони рушили.

Дорогою хлопчик розповів дядечкові Францу, як йому вдалося пробратися в кімнату з приладами.

– Твоя забудькуватість і твій ворог, і твій друг одночасно. – Посміхнувся той. – Без неї ми не перемогли б Ганса і не повернули б собі тіні.

Дмитрик гордо розправив плечі. Вперше в житті його головна вада стала у пригоді, врятувала його з дядечком Францем. А може, врятувала і всіх людей від загибелі, і Землю від влади короля тіней.

Так вони дійшли до хатки, де хлопчик вперше зустрівся з тінями. А від неї у ліс ішла вузенька стежка, якою хлопчик сюди прийшов і яка потім зникла.

– Нам знову допомагають сили Добра. – мовив він.

Десь за дві доби вони дісталися до будиночка діда Віщуна. Галявина, наче квітка згорнулася і Заза із дядечком Францем опинилися в хатині.

– Знову гості, – своїм звичним невдоволеним голосом заговорив дід, – тільки нічого мені не кажіть. Я і так все знаю. Стежку до виходу з лісу я вам подарую. А біля в’яза закриєте очі і порахуєте до десяти. Ідіть. Набридли ви мені, як гірка редька.

– Хоч старий і дізнається про мої слова, – сказав Дмитрик, коли вони вийшли на стежку, – але він просто примхливий противний дідуган.

Дядечко Франц посміхнувся:

– Не дуже він нам хотів допомагати, але мусив. Тут не обійшлося без сил Добра.

– Біля в’яза хлопчик і дядечко Франц попрощалися, і почали рахувати до десяти…

Дмитрик опинився перед хатою старої ворожки. Бабуня дуже зраділа поверненню хлопчика.

– Записку твою я батькам передала, – мовила вона, – та ще й свою написала. Хоч трохи їх заспокоїла.

Чаклунка нагодувала його і поклала спати. Вперше за багато днів хлопчик поніжився в м’якій білосніжній постілі.

А прокинувшись, одразу потрапив в обійми мами й тата, яких бабуня одразу сповістила.