Загублена тінь

Незнайомець

Тiнь Дмитрика вже збиралася прослизнути в шпарину дверей, коли з того боку почулися кроки.

– Це знову ти, Гансе? – донiсся до них гучний голос. – Я ж тобi казав, по допомогу до мене не приходь.

Хлопчик злякався. Бо голос з-за дверей був голосом його величностi. Але ж король спав i не мiг тут говорити.

– Дивно, менi нiхто не вiдповiдає, – знову озвався голос. – Хто там?

– Мене звати Дмитриком, – все ще з острахом вiдповiв хлопчик.

– Це, певне, в тебе Ганс тiнь викрав. Але як ти пробрався сюди? – запитав незнайомець.

– Ми з моєю тiнню обдурили охоронцiв. А хто ви? Ми думали, що в палацi крiм короля нiхто не живе.

– Так думали всi. Злий i жорстокий король – мiй молодший брат Ганс. Мене ж звати Францем. Ось уже два роки я заточений у цiй кiмнатi. Але про це потiм. Зараз треба вiдчинити дверi.

– Але як?

– Десь у спальнi короля є ключ. Пошукай.

Хлопчик разом з тiнню повернулися до спальнi. Його величнiсть продовжував спати i, як перше, голосно хропiв. Пiсля довгих пошукiв вони знайшли ключ в шухлядi одного iз столiв. А ще за хвилину брат короля вийшов iз своєї кiмнати.

Нiчим iншим, крiм голосу, вiн не нагадував його величнiсть. Це був високий стрункий чоловiк iз сивим волоссям. Замiсть похмурого погляду короля на хлопчика дивилися добрi розумнi очi

– Що все це означає? – одразу запитав Дмитрик. – Король, тiнi, якiсь прилади.

– Зачекай трохи. Спочатку треба вийти з фортецi. Тут ми нiчого не вдiємо. А в лiсi у мене схований потрiбний прилад. Ідiть у тронний зал i почекайте мене.

Хлопчик iз тiнню тихо пройшли через спальню його величностi i кабiнет з приладами. В тронному залi Дмитрик одразу всiвся в чорне крiсло, яке слугувало королевi за трон. І майже одразу вiдчув приплив злостi й ненавистi до людей. Трон короля перебрав його характер i впливав на всiх, хто до нього торкався.

Налякавшись, що й вiн стане таким, хлопчик зiскочив з крiсла.

В цей час з’явився брат короля, i не один. За ним плентались двi тiнi. В однiй легко вгадувався вiн сам, а друга… – друга була тiнню короля.

Хлопчик уже хотiв запитати у дядечка Франца про це, але той його зупинив рухом руки i звернувся до тiнi його величностi.

– Зараз вийдеш з палацу i скажеш всiм, щоб розходилися по домiвках. Потiм накажеш вiдчинити ворота фотецi i випустити нас у лiс. Сама пiдеш з нами. Зрозумiло?

– Так, – безтямно вiдповiла тiнь.

Пiдданi короля налякалися, побачивши вночi на вулицi його величнiсть. Думали, що вiдiрвали його вiд мудрих роздумiв своїми пошуками втiкачiв. Чекали вже на жорстоке покарання i дуже зрадiли наказовi розiйтись. Охоронцi бiля ворiт теж нiчого не запiдозрiли. Не замислюючись, прийняли тiнь за короля i поспiшили випустити всю компанiю з фортецi.