Загублена тінь
Його величність – король тіней
Дмитрикові залишили всі його речі, але ранець не міг порадувати хлопчика нічим їстівним. Він провів неспокійну ніч на твердій дерев’яній лаві, що була тут замість ліжка. А зранку почав вимагати сніданок.
– У тюрмах полонених годують! – гукнув він голосно до вартових. – Так я швидко помру і король вас покарає.
Охоронці перезирнулися і один з них промовив:
– Пил у тебе під ногами, а сіль і живицю злочинцям у нас не дають.
– Я не їм пилу, – почав уже дратуватися хлопчик. Його все більше розчаровував розум тіней. – Дайте хліба, води.
Один з вартових зник і невдовзі невідомо звідки приніс те, що вимагав Дмитрик. Ще за деякий час з’явився вчорашній провожатий Зази.
– Тебе хоче бачити наш король! – сказав він хлопчику.
– Навіщо? – поцікавився Дмитрик.
– Це мені невідомо. Я повинен лише привести тебе до тронного залу. І, взагалі, менше балакай. Наш король не любить базік.
Він узяв до рук прилад, яким вів Дмитрика до фортеці, і спрямував рух хлопчика до палацу його величності.
Проминувши двоє дверей і дві варти, вони одразу опинилися в тронному залі. Тут, як і всюди в королівстві, було темно, немов уночі.
В далині на високому троні, оточений десятьма тінями, сидів король. В напівтемряві залу добре розгледіти його було неможливо. Але хлопчик помітив, що то була тінь кремезного чоловіка з сильно насунутими бровами, широким носом і випнутою нижньою щелепою.
– А ось і наш герой, – почувся гучний бас короля, – ти йшов сюди забрати свою тінь?! Ха-ха-ха. Люди не можуть змиритися з тим, що хтось сильніший за них.
Слухаючи самовдоволену промову короля, Дмитрик почув за спиною тихий шепіт свого охоронця:
– Падай на коліна, проси пощади, звеличуй нашого володаря. Тільки це тебе може врятувати.
– Відчепись, – огризнувся хлопчик, – ти мені вже набрид.
– Чого мовчиш? – загримів голос короля. – Відповідай. Будеш мені служити?
– Я не можу. Завжди все забуваю, – вирішив схитрувати хлопчик. – Ще сплутаю якийсь ваш наказ.
– Мене не обдуриш. Я знаю всі хитрощі людей. Відповідай: так чи ні?
Дмитрик замислився. Король виявився досить кмітливим, як для тіні. Водити його за ніс, певне, не вдасться. Треба вибирати.
– Ні, я не можу прийняти вашу чудову пропозицію.
– Вважаєш ганебним служити королю тіней? Думаєш собі: що скажуть друзі, коли дізнаються? Чи не так?
– Ви добре обізнані з життям людей.
– Забудь про своє минуле, – король зробив вигляд, що не помітив зауваження Дмитрика. – Туди немає і ніколи не буде вороття. Якщо ж служитимеш мені, я подарую тобі життя.
– Краще я посиджу за гратами. Мені там сподобалось.
– Дивись, – голос короля став злим. – Ще пожалкуєш.
Його величність підвівся з трону. Всі тіні в ту ж мить впали на коліна. Лиш Дмитрик залишився стояти. Короля це ще більше розлютило. І, мабуть, через це він, виходячи з зали, за щось зачепився і впав.
Хлопчик чекав, що слуги одразу ж кинуться на допомогу своєму володарю. Але цього не сталося. Ніхто не зрушив з місця. Король же не звернув на таку неповагу уваги, підвівся і швидко зник в одному з темних кутків тронного залу.
– Твого кінця чекати не довго, – мовив охоронець до Дмитрика, коли король вийшов, – його величність тобі цього не подарує.
Він завів хлопчика до тюрми і про себе записав його до мертвих.
Минуло кілька днів. Дмитрика ніхто не турбував. Лише тричі на день йому доставляли шматок хліба і кварту води. Жодного разу до нього не навідалась і його тінь. Хлопчика це дуже хвилювало, бо сам він ніяк не міг вибратися з тюрми. У вартових завжди напоготові був прилад обезволювання людей. Проти нього він нічого не міг вдіяти.
Але на п’ятий день пiзно ввечерi тiнь Дмитрика непомiтно для вартових прослизнула в камеру хлопчика. Для неї це було не так уже i складно. Нiякi, найвужчi грати не могли бути перешкодою для тiнi.
– Нарештi! – Тихо вигукнув в’язень. – Де тебе так довго носило?
– Я виконувала твої доручення, – вiдповiла тiнь,- грала в шпигунiв. Слухала, дивилася, запам’ятовувала.
– Ну i що?
– Король живе в палацi зовсiм один. Нiкого туди не пускає вночi, а вдень можна зайти лише до тронного залу. Далi жодна тiнь зайти не може.
– А людина?
– Не знаю.
– Коли мене привели до короля i вiн упав, жодна тiнь не кинулась йому допомогти.
– Король заборонив до себе пiдходити.
– Цiкавий король. Про нього самого нiчого не дiзнався?
– Нiчого. Кажуть, що вiн великий чаклун.
– Що ж, тепер час звiльняти мене з полону, – сказав Дмитрик якомога впевненiше, щоб тiнь нi на мить в ньому не засумнiвалася. – Ти взнала як це зробити?
– Так, я вимкну прилад, який знаходиться у вартових. А дверi ти вiдчинеш сам. Там немає замка.
– Чудово! – зрадiв Дмитрик.- Тiльки як обдурити вартових? Треба забрати у них прилад, аби вони його одразу не ввiмкнули, коли побачать, що я тiкаю.
– Це я беру на себе, – тiнi, здавалося, сподобалась гра у шпигунiв.
Вона прослизнула крiзь грати, обiйшла вартових i наблизилась до них з iншого боку.
– Йдiть на той бiк палацу, – звернулася до тiней, – король наказав видати всiм по три порцiї живицi. А я почергую за вас.
– Ходiмо швидше, – зрадiв один вартовий.
– Зачекай, – засумнiвався другий, – а чому так пiзно?
– Свiй наказ король оголосив перед закриттям палацу на нiч, – мовила тiнь Дмитрика.
Почувши це, вартовi залишили їй прилад обезволювання людей i побiгли за своєю улюбленою стравою.
Тiнь, не гаючись, вiдключила прилад i за хвилину хлопчик був уже на свободi.
Зверніть увагу на сторінки в кінці глави. Натиснувши на цифри – потрапите до наступного розділу казки.
Дуже гарна казка, дякую! Ми з сином два дні підряд її читали, не могли відірватись.
Але турбує кількість русизмів, трошки кострубата мова. Ще б добрий редактор трошки поправив – було би супер!
Я цю казочку кожну нич читаю це своий молодший доньки