Загублена тінь

Сповiдь великого вченого

– Куди ми пiдем? – одразу ж за ворiтьми запитав хлопчик.

– Не поспiшай, – вiдповiв дядечко Франц, – я розповiм про все попорядку.

Вiн обернувся до тiней:

– Усiм йти точно за мною. Нiкуди не звертати i не вiдставати.

Дмитрик iз братом короля рушили вперед. За ними поволi потягнулися тiнi.

– Ми з братом народилися в бiднiй сiм’ї. Менi змалечку довелося працювати, аби допомогти батьковi прогодувати матiр i молодшого брата. Всi дуже любили Ганса. І матiр, i батько, i я намагалися зробити все, щоб вiн був ситий i одягнений. Нi в чому йому не вiдмовляли.

В цьому i була наша помилка. Ганс вирiс ледачим i нiкого, крiм себе, не любив.

Ми дорослiшали, я поїхав учитися, а брат залишився з батьками, на їхнiй шиї. Пiсля школи вiн не захотiв нi працювати, нi вчитися далi.

Потiм нашi батьки померли. Брат попросив мене взяти його до себе. На той час я вже закiнчив унiверситет i почав свої дослiдження. Спершу Ганс допомагав менi, потiм йому це набридло. Адже моя робота не така, що приносить швидку вигоду.

Рокiв п’ять тому я збудував перший прилад. Навчився вiддiляти тiнь вiд людини. І одразу ж зрозумiв, що людина без тiнi довго прожити не може.

Я розповiв про своє вiдкриття братовi. Запропонував йому пiти зi мною, подалi вiд людей, щоб продовжити дослiдження.

Ганс вiдмовився. Я пiшов сам. I пiсля довгих мандрiв надибав на цю забуту всiма фортцю.

… Правду кажучи, я досi не знаю, чи комусь принесуть користь мої дослiдження. Сподiваюсь на це. Впливаючи на тiнь, можна впливати на людину. Думаю, що й лiкувати хвороби вдасться через тiнь…

У цьому палацi я обжився й заради експериментiв вiддiляв тiнi вiд померлих. Потiм створив кiлька iнших приладiв, якими могли керувати вже тiнi.

– Так, – вставив Дмитрик. – Цими приладами тiнi впiймали мене i привели сюди.

– Десь через рiк мого життя в палацi я знову пiшов до брата, i знову запросив пiти зi мною. Його на той час вигнали з кiлькох робiт i вже нiкуди не брали.

Спочатку Ганс вiдмовив менi, а коли я розповiв про свої новi прилади, якось дуже швидко погодився.

У фортецi вiн про все розпитував, допомагав у дослiдженнях, що мене дуже радувало. А одного разу сказав: “Цими приладами ми зможемо керувати свiтом. Знищимо всiх людей, а їхнi тiнi служитимуть нам”. Я обурився його думкам. Вiн спробував сперечатися, а потiм засмiявся i сказав, що пожартував.

Минув ще якийсь час. Брат продовжував менi допомагати i скоро я забув цей випадок. Я не мiг повiрити, що Ганс може зрадити мене, що тодi вiн говорив серйозно.

Якось я пiшов у лiс, а коли повернувся мене зустрiла тiнь. В її руках був прилад, яким можна керувати людиною. Вона ввiмкнула його i загнала в цю кiмнату.

Спочатку я подумав, що це збунтувалися тiнi. Але вiддiленi вiд людини вони нiчого не знають i не розумiють. Лише дещо пам’ятають зi свого життя з людиною.

Я нiколи не займався тiнями. А мiй брат, схилив їх на сiй бiк. I я опинився у нього в полонi.

Ганс не мiг сам виконати свої страшнi задуми. Час вiд часу, вiн навiдувався до мене по допомогу. Я вiдмовлявся, чекав, що менi вдасться втекти. Але брат нiколи не заходив до моєї кiмнати, їжу подавав через маленьке вiконечко в стiнi. А дверi i грати на вiкнах були дуже мiцними. І ось прийшов ти.

Звичайно, Ганс розповiв менi, як украв у тебе тiнь. Хотiв показати, що впорається i сам. Але я не думав, що ти зможеш дiстатись до мене.

– Я теж не думав, що все так обернеться, – вiдповiв Дмитрик.

Вiн розказав дядечку Францу про свої пригоди вiд самого початку i наприкiнцi запитав:

– Чому ми нiчого не зробили в палацi?

– До Ганса ми все одно б не дiсталися, – вiдповiв брат короля. – Останнiй мiй прилад ставить довкола себе невидиму стiну. З цього кола можна лише вийти, зайти ж у нього не може нi людина, нi тiнь.

– Куди ж ми тепер iдемо? – запитав Дмитрик.

– Ще на самому початку неподалiк у лiсi я заховав невеличкий апарат, який вимикає всi iншi прилади. Вiн нам тепер i потрiбен. Щоправда це не головне. Бо я досi не знаю, як повернути нам тiнi.

– Що?! – спантеличився Дмитрик.

– Нажаль, це так.

– Я думав, ученi знають все.

– Нажаль, це не так…

Пiсля довгого мовчання хлопчик запитав:

– А навiщо нам цi двi тiнi?

– Ганс зробив усiх тiней своїми пiдданими. І тепер перетягнути їх на наш бiк неможливо. Тому я вiддiлив тiнь вiд себе i вiд короля. Ми зробимо їх нашими спiльниками. Та й мого брата примусимо похвилюватися. Адже нiхто не може довго прожити без тiнi.

– А ви не знаєте, що то за бульбашки на одному iз столiв у кiмнатi з приладами?

Брат короля здвигнув плечима:

– Пiсля того як тiнь вiддiляється вiд людини, на тому столi виникає нова бульбашка, iз своїм особливим малюнком. Але що вона означає, просто не знаю.

– А якщо бульбашка лопне?

– Тодi тiнь вже нiколи не повернеться до людини. На щастя, Ганс про це не знає.