Країна білих хмар

Народження

Це було серед літа, спекотної пори, над далеким синім морем. Яскраве сонце щосили припікало, і з води в небо піднімалися цілі потоки невидимих краплинок.

clouds

На висоті вони збиралися до гурту. Потім до них прибивалися нові крапельки, і народжувались маленькі хмаринки.

Одна з них ледь з’явившись у небі спробувала погриміти, як доросла хмара. Вийшло зовсім тихо, але інші новонароджені почули і одразу підлетіли поближче.

– Ти вже вмієш гриміти, – загомоніли. – Будеш за старшу серед нас. Як тебе звати?

– Ще не знаю, – відповіла та. – Ім’я треба вигадати. Щоб мені личило. Адже я буду величною грозовою хмарою.

– Грозанна, – вигукнув хтось. – Нехай тебе звуть Грозанною!

– Гаразд, – погодилась хмарка. – Мені подобається.

Її подружки теж вибрали собі імена, хто які хотів, і тоді всі разом вони полетіли гратися. Ну зовсім як звичайні людські діти…

Спочатку наздоганяли Грозанну. Потім іншу хмарку, ще іншу…

Налітавшись, зупинилися над пісчаним пляжем, де того дня відпочивали люди.

– Дивіться, – мовила одна хмаринка, – на березі видно наші тіні.

І вони знову чимдуж закружляли в повітрі, але тепер створюючи на землі різні чудернацькі малюнки. Аж раптом:

– Зупиніться! – донеслося до них незрозуміло звідки.

– Хто це? – перезирнулися пустуни.

– Я, Сонце!

– Добрий день, дядечку Сонце. – хмаринки привітно загойдалися в повітрі. – Ми такі раді, що ви заговорили з нами.

– Приємно це чути, але бавитись летіть деінде. Хіба не бачите, що заважаєте людям?

– А що нам люди? – здивувалась Грозанна.

– Люди – головні на Землі, – пояснив дядечко. – А Сонце і хмари повинні їм допомагати.

– А ми не хочемо! – залунало у відповідь. – Ми хочемо гратися.

– Грайтеся собі. Але в іншому місці.

– Не хочемо! Не хочемо!

– Не будете слухатися, – суворо мовив дядечко Сонце, – то я припечу і розтоплю вас.

– Не налякаєте, – першою отямилась від погрози Грозанна, – ми над морем і легко підгодуємося водою.

– Таке мале, а таке неслухняне, – вже й справді розсердився дядечко. – Але начувайтеся, я дідуся Вітра покличу.

– А ми не боїмося! А ми не боїмося! – безжурно закружляли в небі хмаринки.

Вітру довго чекати не довелося.

– Хто тут не слу-у-ухається? – подув він у бік хмаринок.

– Ми не слухаємось! Ми не слухаємось! – Малеча почала грайливо вдавати з себе різних тварин: оленя, зайця, лисицю, ведмедя…

Дідусь Вітер не став з ними довго розводитись, і почав здувати їх подалі від берега. Та хмарок це лише потішило. Грозанна перетворилася на автомобіль і вдала, що їде по небу на зустріч Вітрові. Інша хмарка стала раптом триголовим Змієм, який загрозливо відкрив на дідуся всі свої пащеки. Третя зробилася переляканою вівцею, що просить пощади. Кожна хмарка вигадувала щось смішне, аби подратувати Вітра.

– Ось ви як! – розсердився нарешті він, – тоді тримайтеся!

Вітер з усієї сили подув на хмаринки, зіштовхнув між собою, а тоді вже легко відігнав од берега.

– Оце то так. – Знову першою оговталася Грозанна. – Дідусь Вітер дуже сильний, мабуть найсильніший у світі.

– Ох, – застогнали інші, – добряче він нас відшмагав.

Тим часом почало сутеніти – то дядечко Сонце рушив за обрій на нічний відпочинок. Хмарки й собі приготувалися спати. Піднялися високо в небо і стали тонкими, схожими на біле шовкове простирадло, що вкрило землю і море від небесного холоду.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8

Країна білих хмар

Годинник на вежі

Країна білих хмар

Листоноша i королiвна

Новіший допис

Відповісти

avatar
Єлизавета

Чому 2-ві назви

wpDiscuz
<-- -->