Країна білих хмар

Її величність – королева Золотава

Зранку хмарки здивовано оглянули одна одну. За ніч, непомітно для себе, усі дуже виросли, подорослішали. Їм уже не хотілося пустувати як учора.

І тут до них підлетіла велика біла хмара:

– Доброго ранку, – привіталась вона.

– Доброго ранку, – гуртом відповіли хмарки.

– Я від королеви Золотави – повелительки країни Білих Хмар. Вона викликає вас до себе для знайомства.

– А наша країна велика? – спитала Грозанна.

– Небо над усією Землею.

– Ого! – здивувалися хмарки. Адже вони вже знали, що Землю й за тиждень не облетиш. – А наша королева добра чи зла?

– Золотава справедлива! – відповіла хмара. – А вчора в неї народилася донька – Веселка. Отож, вона в чудовому настрої.

Хмарки одразу попливли в гори, до королівської ущелини. І, звичайно ж, летіли ближче до Сонця, аби не чіплятися за високі засніжені вершини.

Та ось вони побачили її величність королеву Золотаву. На Сонці ця хмара справді вся світилася золотом. Королева сперлася на одну з гір, наче на трон, і з любов’ю дивилася на доньку. Веселка, виблискуючи всіма своїми кольорами, бавилася біля неї з промінчиком Сонця.

Довкола них на сусідніх горах розташувалися хмари – слуги, що охороняли свою повелительку й виконували її накази.

Хмарки на чолі з Грозанною підлетіли ближче і схилилися перед Золотавою.

– Рада вас вітати, – перевела на них погляд королева, – здається це наші вчорашні бешкетники припливли. Чи правду мені розповіли Сонце і Вітер?

– Правду, – відповіла за всіх Грозанна, – але вчора ми були ще дуже маленькими.

– Так, так, старших треба слухатися.

– Тепер будемо, – пообіцяли малюки.

– Гаразд, цей раз я вам пробачу і дозволяю ще два дні порозважатися, познайомитися з нашою країною. Тільки нікому більше не робіть шкоди.

– Мамо, а можна я з хмарками полечу гратися? – Озвалася в цю мить принцеса Веселка. – Бо все сама та сама.

– Ой, не знаю, – захвилювалась королева, – ти ще така маленька.

– Нічого, – мовив згори дядечко Сонце, – нехай політає. Я її догляну.

І Веселка попливла з хмарками.

rainbow

– Ти не задавака? – спитала у неї Грозанна, коли вони відлетіли подалі.

– Ні, – відповіла принцесса, – я буду як усі.

Це хмаркам сподобалося. Вони взяли Веселку у свою гру і почали наздоганяти одна одну. Потім робили в небі різні фігури, грали кулевою блискавкою у футбол, виводили своїми тінями на землі малюнки. Але вже нікому не заважали і не дратували Сонця і Вітра.

Веселка у цих іграх своїм семиколірним коромислом була і футбольними воротами, і містком між хмарами, і суддею на перегонах.

– А спробуйте малювати на небі, – запропонувала вона своїм новим друзям наприкінці дня. – Якщо підніметесь вище, то з купчастих хмарок перетворитеся на пір’їсті, і вийдуть дуже гарні картини.

Всі погодилися. Не те, щоб у них виходило щось чітке, але білі лінії, прямі та всіляко закручені створювали чудові візерунки в світлі Сонячних променів. Багато людей, хто дивився в той час у небо, довго не могли відірвати захопленого погляду…

До наступного ранку хмарки ще виросли й подорослішали. Їм залишився один день на розваги, і вони розлетілися в усі боки, аби подивитися, що є цікавого на Землі.

– А ти куди? – спитала Грозанна у Веселки.

– В перший свій день я подорожувала з мамою і подружилася з людськими дітьми, – відповіла та, – з ними теж можна чудово гратися.

Грозанна здивувалася:

– Як це? Ми ж не опускаємось на землю, а вони не піднімаються до нас.

– Якщо хочеш, летімо разом, подивишся, – запропонувала Веселка.

Це було щось нове, цікаве, тому хмарка одразу ж погодилась. Вони вирушили в дорогу і невдовзі знайшли у полі гурт дітей, що ганяли м’яча.

– Дивіться, сьогодні Веселка не сама прилетіла, – помітили їх маленькі люди. – Наздожени нас, – гукнули Грозанні.

Хмарка почала літати за дітьми. Щоб наздогнати треба було просто накрити їх тінню. Хлопчики та дівчатка виявилися дуже прудкими, та небесна переслідувачка літала швидше і невдовзі впіймала всіх.

Після того Веселка разом з дядечком Сонцем примудрилися зробити на землі Сонячний Зайчик.

– Наздоженіть його! – мовила голосно.

Діти кинулися ловити Зайчика, накриваючи долонями, та весь час трошки не встигали. Врешті, потомившись, зупинилися й попросили:

– Хмарко, полий нас, будь, ласка, дощиком.

Грозанна не могла відмовити друзям і діти радісно застрибали під теплими краплинами, вмиваючись і бризкаючи на всі боки.

А після дощу в небі наче розквітла Веселка. Грозанна разом з дітьми побачили чудову, яскраву, майже на все небо райдугу.

– Ура! – загукали діти. – Яка велика і гарна Веселка!

Раптом одна маленька дівчинка злякано зойкнула, показуючи на небо:

– Дивіться! Шуліка на голубку нападає. Ой! Зараз упіймає!

Діти схвильовано подивились угору. Та тут не розгубилася Грозанна. Вона кинулась назустріч пташкам і голубка в останню мить встигла сховатися у хмарку.

Хижа птаха покружляла довкола, все ще сподіваючись на здобич, та й полетіла геть. Полетіла далі і врятована голубка, прогулюлюкавши тричі на знак подяки.

– Ти така хоробра і швидка, – мовила до Грозанни принцесса.

– Я й не думала, що зможу, – зраділа похвалі хмарка. – Само так вийшло.

Під вечір дядечко Сонце, як завжди почав хилитися до сну, а Веселка з Грозанною влаштували дітям останню на цей день розвагу – чудову, золотисто – червону заграву.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8

Країна білих хмар

Годинник на вежі

Країна білих хмар

Листоноша i королiвна

Новіший допис

There is one comment

Надіслати коментар

<-- -->