Країна білих хмар

Погоня

Змій чекав Хмаридлу з Веселкою, а їх усе не було.

– Щось у цієї безтолкової зрадниці не вийшло, – мовив сам до себе.

Потім подивився як радісно світить Сонце й спитав:

– Чого радієш? Може десь мою помічницю бачиш?

– Вже на щастя не бачу, – відповів дядечко. – Грозанна перемогла її. А ми з Вітром перетворили Хмаридлу на водичку.

– Дякую за допомогу. Я все одно не збирався лишати її живою. А мені якась там Грозанна не зашкодить.

– Хто зна, хто зна.

– Та я проковтну її і не помічу, – мовив Змій.

Він розвернувся і всїєю масою посунув до Грозанни, поливаючи дорогою Землю дощем й несамовито блимаючи блискавками.

Дядечко Сонце одразу попередив Веселку й Грозанну про небезпеку.

– Ой, що ж робити? – спантеличено мовила принцеса.

– Не знаю, – чесно призналась її подруга.

Нічого не могли підказати і Сонце з Вітром.

Тоді Веселка звернулася до Грозанни:

– Ми з тобою подруги і останні, хто лишився з королівства Білих Хмар. Якщо загинеш ти, то загину і я.

Тим часом з’явився Морський Змій. Видовище було жахливе. Він закривав собою все небо. Не видно було його кінця і краю. Ні з гори, ні з боків.

Веселка затремтіла, а Морський Змій гукнув їй ще здалеку:

– Не бійся, тебе я не зачеплю. А от з твоєю подругою поквитаюся. Грозанна несподівано підскочила до Змія впритул і запустила в нього дві блискавки, як робила з Хмаридлою. Та де там. Дострелити до серця Змія було не можливо. Воно ще й з-за горизонту не з’явилося.

Морське страховисько зневажливо гримнуло на цей напад, і вистрелило у Грозанну одразу десятьма блискавками.

Лише диво врятувало хмару від смерті, адже ухилитися вона просто не встигла б.

Дядечко Сонце нещадно смажив Змія з гори, та не завдав йому майже ніякої шкоди. Дідусь Вітер шквалом налітав на страховисько, але навіть поворухнути його не міг.

Грозанна, зробила ще одну відчайдушну спробу. Пірнула під Змія, долетіла до його середини і вистрелила знизу. Проте й звідти до серця не дістала.

Зате знову мало не загинула. Змій обстріляв її згори блискавками та градом розміром, як великий кавун.

Добре пошматована Грозанна таки вискочила з-під Змія і кинулась навтьоки.

Битва перетворилася на погоню.

Утікачці трохи вдалося відірватися від противника. А той особливо й не поспішав. Був упевнений, що нікуди цій впертій хмарі не дітися.

Веселка полетіла за ними.

Добре знаючи всю Землю, Грозанна вирушила до пустелі. Сподівалася, що без води Змій охляне, а дядечко Сонце довершить справу. Та без води було тяжко і їй самій. Вона бачила, як швидко тане Змій, але сама теж була уже значно меншою і загинула би раніше. Тож тепер вирішила тікати до моря. Страховисько теж радо залишив пустелю. Обидвоє вони підживились морською вологою й погналися далі.

Проте над морем, у стихії Морського Змія, в Грозанни не було жодного шансу урятуватися. І вона попрямувала в бік гір.

… День змінювався ніччю, тоді знову приходив день, та ніхто на це не зважав. Гонитва тривала…

Невдовзі Грозанна пірнула у височенні гори з грізно насунутими на брови сніговими шапками. Неповороткий Змій довго не міг навіть побачити противницю, що прудко петляла між схилами. Та він не розгубився й тут і рушив крізь вершини, наче щупальці пускаючи в усі боки. Тепер вже Грозанна ніде не могла сховатися. Довелося їй залишити і гори.

Раптом вона почула Дядечка Сонце.

– Грозанно, Змій тебе до Північного полюсу жене.

– І що? Я ніколи так далеко не залітала.

– Там дуже холодно. Уночі температура мінус п’ятдесяти сягає . І хмари перетворюються на бурульки. Вони падають на Землю назавжди. Не гинуть, але й у небо не злітають ніколи.

Тим часом довкола ставало все холодніше. Веселка давно і далеко відстала, бо й утікачка і переслідувач летіли все швидше і швидше. З Морського Змія тепер вже йшов не дощ, а важкий лапатий сніг.

І тут він вирішив схитрувати.

– Агов, Грозанно! – прогримів голосно.

– Чого тобі? – навіть не озирнулась та.

– Ти дуже спритна і розумна, і я вже втомився за тобою літати. Припиняй безглуздий опір. Все одно я тебе колись упіймаю. Переходь до мене на службу. Будеш жити собі з Веселкою.

– Не вірю я тобі, – відповіла Грозанна, – а навіть якби повірила, то ніколи б не погодилась. Краще загинути, ніж бачити, що ти з Землею будеш робити.

– Як хочеш, – злісно гримнув Змій і полетів за нею ще швидше.