Країна білих хмар

Морський Змій

У ті часи глибоко в синьому морі жив злий і страшний Морський Змій. Всі люди, риби та морські тварини його боялися. Він був довгий з величезною, немов ворота, пащею і гострими, наче ножі, зубами. До того ж, міг у кого завгодно перетворюватись, чим нерідко обманював свої жертви.

Кілька років тому надумав Морський Змій захопити доньку царя морського – Моряну, щоб стала вона йому служити. Проте Моряна швидко розібралася з нахабою. Хвилями й течіями загнала його в найглибші і найтемніші води, куди жодна риба не запливає, і полишила там, заборонивши під загрозою смерті випливати.

Змій нічого не міг вдіяти. Гинути від розлюченої Моряни аж ніяк не хотів. Лише зрідка вночі піднімався з глибин, аби впіймати якусь рибину, що загавилась і забула про небезпеку.

Але зі своєю долею Змій не змирився. В нього виник страшний задум: перетворитися на хмару, захопити країну Білих Хмар і закрити собою все небо.

“Тоді, – будував він свої жахливі плани, – я вже познущаюся над людьми. На Землі весь час буде або дощ і гроза, або туман. Ніхто і ніколи більше не побачить Сонця. Та й з Моряною поквитаюсь. Буде ховатися від моїх блискавок і вже ніколи не з’явиться над водою. Навіть Вітер притисну до землі і моря, щоб нічим не міг мені зашкодити”.

Надумавши всі ці страхіття, Морський Змій швидко, щоб його не спинила Моряна, виплив на поверхню. Тут, перетворившись на хмару, він одразу піднявся в небо.

Хмара з нього вийшла потворна і чорна, як ніч. Жоден промінчик Сонця не пробивався крізь неї. Навіть довкола стало темно і моторошно.

Опинившись над морем, Чорна Хмара – Змій озирнувся і побачив біля себе невеличкі хмарки, які тільки сьогодні народилися.

– Привіт, – підлетіла одна до нього, – а чого ти така чорна?

– Зараз дізнаєшся, – відповів Змій і, накинувшись на неї, поглинув, наче проковтнув.

Інші хмарки шугонули вростіч, та чорна потвора літала швидше. Вона наздогнала і з’їла всіх.

– Усе йде за планом, – мовив сам до себе Змій. – Я збільшуюсь, поїдаючи хмари. Мене ніхто не спинить. Я проковтну їх усіх і стану повелителем неба.

Ці розбійні напади, звичайно ж, бачили дядечко Сонце та дідусь Вітер. Вони одразу розповіли про все королеві Золотаві.

Хмари, які чули розповідь, обурено загомоніли:

– Треба провчити негідника! Не дамо ображати наших сестер.

– Гаразд, – погодилася Золотава, – двоє з вас летіть до Чорної Хмари і приведіть її до мене. Друже Вітер, допоможи моїм слугам.

Через деякий час назад повернувся лише Вітер.

– Чорна Хмара ковтнула ваших посланців, і я нічим не зміг допомогти, – збентежено мовив він. – Моряна, – донька морського царя розповіла мені, що це не просто хмара, а Морський Змій. Проти нього потрібно виступати всім разом, лише тоді можна буде перемогти.

Все це чула і Хмаридла, адже її в’язниця була поряд із королівською ущелиною. “Ось кому я буду служити, Змієві, – подумала вона, – ось разом з ким я робитиму все, що захочу”. І поки її вартові збентежено слухали Вітра, Хмаридла легко втікла з-під їхньої охорони.

Морського Змія вона знайшла дуже швидко. Той проковтнув уже чимало хмар і виріс до велетенських розмірів.

– Зачекай Змію, не їж мене, – мовила Хмаридла, – я хочу служити тобі. Золотава не давала мені робити з людьми те, що я хотіла. Навіть до в’язниці посадила. А тобі я стану в пригоді.

“Нехай допоможе мені, а потім я проковтну і її,” – задоволено подумав Змій.

– Згоден, – мовив уголос, будеш мені слугою.- Розкажи, що робиться в королеви Білих Хмар.

Хмаридла, мабуть, не знала, що зрадників не любить ніхто. Не могла, звичайно, знати і того яку долю їй приготував Морський Змій.

– Я все чула, – мовила вона улесливо, – Вітер дізнався про тебе від Моряни і розповів королеві. Коли я тікала, вони сиділи і думали, як тебе зупинити.

– Гр-гр-гр! – зареготав Змій, гримаючи і пускаючи на всі боки блискавки. – Мене зупинити неможливо. А ця зарозуміла Моряна пожалкує, що колись наді мною знущалася. Лети попереду і показуй дорогу до королівської ущелини.

– Слухаюся, мій повелителю, – нахилилася в його бік Хмаридла, а тоді спитала обережно: – А чи не могла б я дещо попросити?

– Проси, – дозволив Змій.

– Серед хмар є одна, яка мене образила. Це мій ворог – Грозанна. Дозволь мені особисто розправитися з нею.

– Добре. Ще щось? – спитав Змій.

– Так, мій повелителю. Ця Грозанна всюди подорожує з принцесою Веселкою. Вона дуже гарна, різнокольорова. І, якщо надумаєте одружитися, то кращої пари не знайти.

– Добра ідея. – Похвалив Хмаридлу Змій, а про себе подумав: “Навіть найкращі ідеї тебе не врятують. Ти загинеш, як і всі, просто загинеш останньою”.