Країна білих хмар

Хмаридла

Наступного дня Грозанна, та всі інші хмарки зібралися до королівської ущелини. Була серед них і Веселка.

Її величність, як перше, сиділа на своємі троні. Сонце й Вітер звично приносили з усієї землі різні звістки, і королева давала своїм підлеглим відповідні доручення.

Коли вся робота була поділена, Золотава мовила:

– Якщо хтось зустріне Хмаридлу, передайте їй мій наказ негайно з’явитися сюди.

Хмари похиталися на знак згоди, а до королеви підлетіла Веселка.

– Дозволь мені, мамо, з Грозанною подорожувати, ми з нею так здружилися.

– Ти принцесса, – відповіла Золотава, – можеш весь час бути біля мене. Але вирішувати тобі. Моя донечка вже зовсім виросла.

– Дякую. – Веселка притиснулась до матері і полетіла за своєю подругою.

Коли вони залишали ущелину королеви, Грозанна підлетіла до однієї із слуг:

– Хто така Хмаридла? Я нічого про неї не знаю.

– Це відома у нас потвора, – мовила та, – такої дикої і злої хмари давно не було. В перший день після народження всі бешкетують, бавляться, навіть трохи шкоду роблять. Потім якось заспокоюються. Але тільки не Хмаридла. Вона так і залишилася розбишакою. То в якійсь країні на тиждень дощ зробить, то десь таку грозу влаштує, що дерева від блискавки ламаються. Але найбільше любить мряку напускати. Знає, що людям така погода не подобається, от і знущається.

dark cloud

І все це ще можна було б терпіти, якби з малої розбишаки вона не стала великою розбійницею. Почала в будинки блискавкою влучати, а то й кораблі на морі топити. Вже багато людей через неї загинуло.

– Еге-ге, – замислено мовила Грозанна, – невже бувають хмари, що хочуть зла таким добрим і веселим людям?

– Дійсно, – погодилася Веселка, – якась хижачка, а не хмара.

Потім вони полетіли далі, Грозанна поливала поля, міста і села, де вже давно не було дощу. Веселка весь час була поруч, радуючи людей своєю красою.

А під вечір на горизонті вони побачили велику темну хмару, що час від часу гриміла і пускала блискавки на якесь місто. Невдовзі Грозанна помітила внизу великий вогонь.

– Дивися, – мовила до Веселки, – це, мабуть, Хмаридла. Вона підпалила чиюсь домівку.

– Яка страшна! – злякалася принцесса.

– Але не для мене. – Сказала Грозанна і підлетіла ближче. – Агов, Хмаридло, припини над людьми знущатися!

– Хто це там такий хоробрий? – почули подруги зневажлву відповідь.

– Я, Грозанна. Передаю тобі наказ королеви Золотави негайно прибути в ущелину її величності.

– А чого це вона мені наказує? – відповіла Хмаридла. – Не слухала й не буду слухатись.

Тоді Грозанна звернулася до Сонця.

– Дядечку, передайте, будь ласка, те що ви чули королеві.

– За одну мить, – охоче відповів той.

Тим часом Хмаридла продовжувала бити блискавками по місту. Грозанна підлетіла до неї і штовхнула її у бік:

– Припини блимати!

Хмаридла здивовано спинилася. Грозанна вже добряче виросла після народження і виглядала тепер досить великою, впевненою в собі хмарою. Проте розбійницю це не спинило. Вона розвернулася, сильно штурхонула Грозанну і, загримівши на все небо, метнула блискавку у самісінький її центр.

Але й Грозанна була готова до нападу. Вона встигла ухилитися і сама вистрелила у противницю громом і блискавкою.

Та не чекала опору, адже ніхто й ніколи ще не давав їй відсічі. Блискавка Грозанни влучила точно в серце Хмаридли і вона завмерла на місці.

– Яка ти молодчина. – зраділа Веселка. – Подивись, у місті вже й дощ припинився. А Хмаридла цілий день тепер не зможе поворухнутися, не те що шкоду зробити.

Невдовзі з’явилися слуги її величності і разом з Грозанною відтягнули Хмаридлу в ущелину королеви.

Суд над зловмисницею був недовгим. Її назавжди ув’язнили між двома крутими скелями, що близько прилягали одна до одної, і приставили двох слуг для охорони, аби не втекла.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8

Країна білих хмар

Годинник на вежі

Країна білих хмар

Листоноша i королiвна

Новіший допис

There is one comment

Надіслати коментар

<-- -->