Країна білих хмар
Хмаридла
Наступного дня Грозанна, та всі інші хмарки зібралися до королівської ущелини. Була серед них і Веселка.
Її величність, як перше, сиділа на своємі троні. Сонце й Вітер звично приносили з усієї землі різні звістки, і королева давала своїм підлеглим відповідні доручення.
Коли вся робота була поділена, Золотава мовила:
– Якщо хтось зустріне Хмаридлу, передайте їй мій наказ негайно з’явитися сюди.
Хмари похиталися на знак згоди, а до королеви підлетіла Веселка.
– Дозволь мені, мамо, з Грозанною подорожувати, ми з нею так здружилися.
– Ти принцесса, – відповіла Золотава, – можеш весь час бути біля мене. Але вирішувати тобі. Моя донечка вже зовсім виросла.
– Дякую. – Веселка притиснулась до матері і полетіла за своєю подругою.
Коли вони залишали ущелину королеви, Грозанна підлетіла до однієї із слуг:
– Хто така Хмаридла? Я нічого про неї не знаю.
– Це відома у нас потвора, – мовила та, – такої дикої і злої хмари давно не було. В перший день після народження всі бешкетують, бавляться, навіть трохи шкоду роблять. Потім якось заспокоюються. Але тільки не Хмаридла. Вона так і залишилася розбишакою. То в якійсь країні на тиждень дощ зробить, то десь таку грозу влаштує, що дерева від блискавки ламаються. Але найбільше любить мряку напускати. Знає, що людям така погода не подобається, от і знущається.
І все це ще можна було б терпіти, якби з малої розбишаки вона не стала великою розбійницею. Почала в будинки блискавкою влучати, а то й кораблі на морі топити. Вже багато людей через неї загинуло.
– Еге-ге, – замислено мовила Грозанна, – невже бувають хмари, що хочуть зла таким добрим і веселим людям?
– Дійсно, – погодилася Веселка, – якась хижачка, а не хмара.
Потім вони полетіли далі, Грозанна поливала поля, міста і села, де вже давно не було дощу. Веселка весь час була поруч, радуючи людей своєю красою.
А під вечір на горизонті вони побачили велику темну хмару, що час від часу гриміла і пускала блискавки на якесь місто. Невдовзі Грозанна помітила внизу великий вогонь.
– Дивися, – мовила до Веселки, – це, мабуть, Хмаридла. Вона підпалила чиюсь домівку.
– Яка страшна! – злякалася принцесса.
– Але не для мене. – Сказала Грозанна і підлетіла ближче. – Агов, Хмаридло, припини над людьми знущатися!
– Хто це там такий хоробрий? – почули подруги зневажлву відповідь.
– Я, Грозанна. Передаю тобі наказ королеви Золотави негайно прибути в ущелину її величності.
– А чого це вона мені наказує? – відповіла Хмаридла. – Не слухала й не буду слухатись.
Тоді Грозанна звернулася до Сонця.
– Дядечку, передайте, будь ласка, те що ви чули королеві.
– За одну мить, – охоче відповів той.
Тим часом Хмаридла продовжувала бити блискавками по місту. Грозанна підлетіла до неї і штовхнула її у бік:
– Припини блимати!
Хмаридла здивовано спинилася. Грозанна вже добряче виросла після народження і виглядала тепер досить великою, впевненою в собі хмарою. Проте розбійницю це не спинило. Вона розвернулася, сильно штурхонула Грозанну і, загримівши на все небо, метнула блискавку у самісінький її центр.
Але й Грозанна була готова до нападу. Вона встигла ухилитися і сама вистрелила у противницю громом і блискавкою.
Та не чекала опору, адже ніхто й ніколи ще не давав їй відсічі. Блискавка Грозанни влучила точно в серце Хмаридли і вона завмерла на місці.
– Яка ти молодчина. – зраділа Веселка. – Подивись, у місті вже й дощ припинився. А Хмаридла цілий день тепер не зможе поворухнутися, не те що шкоду зробити.
Невдовзі з’явилися слуги її величності і разом з Грозанною відтягнули Хмаридлу в ущелину королеви.
Суд над зловмисницею був недовгим. Її назавжди ув’язнили між двома крутими скелями, що близько прилягали одна до одної, і приставили двох слуг для охорони, аби не втекла.
Чому 2-ві назви