Годинник на вежі

Незнайомець

Далеко – далеко, серед темних лісів, було собі місто Трампорі. В перекладі з мови місцевих жителів ця назва означала Веселе місто.

І в ньому справді жили веселі люди. Понад усе вони любили сміятися і танцювати. Навіть уві сні з їхніх облич не сходила посмішка.

Трампорійці із стародавніх літописів знали, що на світі живуть і інші люди, але ніколи їх не бачили. Хоч би як далеко ходили у ліс мисливці, нічого, крім дерев та звірів, вони там не зустрічали.

castle

Саме місто з усіх боків було оточене високим білокамінним муром зі східною та західною брамами.

В центрі міста височіла вежа зі старовинним годинником на вершині. Коли й хто збудував цю вежу, навіть найстаріші люди не знали. Про це не було ніде ні згадки, ні запису. Казали лише, що годинник оберігає життя міста і має незвичайну чарівну силу.

З покоління в покоління, наче малу дитину доглядали люди годинник. Щодня один із дорослих городян по черзі йшов у вежу, де мав стежити за роботою механізму та двічі його заводити.

Поблизу східних воріт, у невеликому чепурному будиночку жив із своїми батьками хлопчик Тімбор. Удень він вчився в школі, ввечері грався на вулиці з іншими дітьми, а в суботу та неділю ходив з батьком, якого звали Бардесом, на полювання.

Одного теплого недільного ранку батько повів Тімбора в далекі хащі, де водилися олені, лосі та дикі кабани.

Продираючись між деревами, хлопчик раптом уловив ледь чутний стогін.

– Там якісь дивні звуки, – підкликав він батька, – наче людина стогне.

– Не може бути, – відповів Бардес, – всі мисливці пішли в інший бік.

Але в цю мить і він почув стогін.

Батько з сином пішли на звук і неподалік під деревом побачили худого, виснаженого чоловіка в обірваному одязі. Він лежав там розкинувши руки і тихо стогнав. – Я не знаю його, – здивувався Тімбор. – Я теж, – батько відклав рушницю і нахилився до нещасного. – Він не з нашого міста. – А звідки ж? – Важко сказати…

Тімбор дістав фляжку і влив чоловікові в рот кілька крапель води. А коли той  розтулив повіки, хлопчикові здалося, що очі незнайомця незвично бігають.

Побачивши над собою людей, чоловік щось сказав. Але його мова не була схожа на трампорійську, і батько з сином нічого не зрозуміли.

Чоловік, певно, давно не їв. Він так охляв, що не міг триматися на ногах. Тому Бардес віддав синові рушницю, а сам завдав чоловіка собі на плечі і поніс у місто.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6

Годинник на вежі

Країна білих хмар

Новіший допис

Відповісти

avatar
wpDiscuz
<-- -->