Годинник на вежі

На штурм вежі

Дізнавшись, що всі ув’язнені зникли, Карпарон одночасно і розлютився, і злякався. Адже вони наче крізь землю провалилися. Самозваний король навіть подумав, що тут не обійшлося без чаклунства.

Тим часом Тімбор з Бардесом та іншими полоненими були вже за містом, де їх зустрічав дідусь, що показав хлопчикові підземний хід.

– Велике спасибі! – вклонилися всі старенькому.

– Не треба дякувати, – відповів той. – Краще подумаймо, що робити далі. Як зупинити Карпарона?

– Не знаю, – знизав плечима Бардес.

Інші втікачі теж безнадійно перезирнулися.

Тоді після деякої паузи заговорив Тімбор:

– Карпарон любить, щоб усі його накази виконувалися негайно і для цього переводить стрілку на сто. Ми підготуємо драбини і, як тільки Карпарон прискорить час, кинемося на штурм вежі. Треба лиш забратися у вікно і захопити прилад з перемикачем. Тоді самозванець утратить всю свою владу.

Бардес здивовано подивився на сина. Він не сподівався від нього такої кмітливості.

– Непогано, – мовив по хвилі. – Можна спробувати.

Батько прочитав в очах сина німе прохання й додав:

– Але в самому штурмі ти не братимеш участі. Навіть не думай про це.

Відтоді почалася тиха й непомітна підготовка.

Карпарон, який боявся й носа потикнути з вежі, звісно ж не міг бачити того, що відбувається за стінами міста. Та особливо й не думав про це. Вважав себе непереможним і недосяжним для трампорійців.

За кілька днів у Бардеса з друзями все було готово. Поблизу східних і західних воріт вони заховали кілька драбин. Розподілили також обов’язки на час штурму.

Карпарон не примусив бунтівників довго чекати. Він захотів зробити собі розкішну карету, захищену від нападу, аби їздити нею містом. Самозванець оголосив трампорійцям свій наказ і додав:

– Якщо не встигнете зробити карету за встановлений час, то кожний десятий опиниться за гратами.

Після цього грізного попередження Карпарон перемкнув стрілку прилада на сто і зневажливо усміхнувся тому, як забігали люди, виконуючи його волю.

А тим часом Бардес із помічниками часу не гаяли. Швидко добігли до вежі, збили з кількох одну довгу драбину і, приставивши її до вікна кімнати з годинниковим механізмом, кинулися вгору…

Карпарон лише на якусь хвилю відвернувся. Коли ж знову подивився на вулицю, то від жаху мало не зомлів. Невідомо звідки там з’явилася драбина, і по ній, наче кулі, мчали до нього люди. Карпарон щодуху метнувся до прилада і перемкнув стрілку на нуль, мало не зламавши ручку.

Карпаронові пощастило. Двоє нападників завмерли на останніх щаблях драбини, вже готуючись стрибнути в кімнату. Лише мить відділяла самозваного короля від повалення.  

Оговтавшись від переляку, Карпарон розлютився не на жарт. Усіх, хто був на драбині, або поряд з нею, він посадив до однієї з кімнат вежі, де не було вікон і звідки втекти було неможливо. Потім перемкнув стрілку прилада на одиничку і скликав усіх жителів.

– Моє терпіння луснуло, – сказав їм. – Якщо спробуєте бунтувати ще хоча б раз, я перестану годувати ув’язнених. Нехай помирають з голоду.