Країна білих хмар
Захоплення країни Білих Хмар
Королева Золотава від Сонця і Вітру швидко дізналася про зраду Хмаридли.
– Не розгледіла я її. Лише у в’язницю посадила, а вона тепер проти своїх іде.
– Не час про це думати, – зупинив її Вітер. – Велика небезпека над нами нависла. Треба виступати всім разом: і нам із Сонцем, і всім хмарам. І не панькатися. Бити блискавицями, розпеченим промінням, ураганом, хто чим уміє.
Королева, яка жодного разу в житті не воювала, не погодилася:
– Спочатку треба послати когось для перемовин.
– Але ж ти вже посилала. – Заперечив дядечко Сонце. – І що?
– Ми посилали слуг із війною, а тепер спробуємо з миром, – наполягала на своєму Золотава.
І вона відправила дві хмари на зустріч Змієві. Посланці її величності зустрілися з нападниками над морем.
– Королева вирішила домовитися з вами, – мовили вони.
– І чого їй треба? – зневажливо спитав Змій.
– Золотава бажає миру і наказала довідатись, чого ви хочете, аби не нападати на нас.
– Ваша королева дурна, якщо нічого не зрозуміла, – злісно гримнув Змій. – Я якраз і хочу на вас нападати, знищувати всіх до одного.
Він обернувся до Хмаридли.
– Убий їх, подивимось на що ти здатна.
Зрадниця вилетіла поперед Змія і пустила блискавку в самісінький центр однієї хмари. Друга встигла приготуватися до бою і, навіть вистрелила у зрадницю, проте не влучила. А та швидко розвернулася і її блискавка знайшла серце і цієї хмари.
Потім Хмаридла, наслідуючи свого господаря напружилася і проковтнула слуг королеви одну за одною, від чого збільшилася майже вдвічі.
– Молодець, – похвалив її Змій. – Вмієш битися.
І вони полетіли до королівської ущелини, що була вже зовсім поруч…
Золотава одразу довідалась про долю своїх посланців. Та часу на приготування до битви не лишалося. Хмари лише встигли знятися в повітря, як на них напав Змій.
Він почав ковтати підданих королеви, стріляючи на всі боки велетенськими блискавками.
Хоч і не зразу, а хмари таки оговталися. Вони трохи розлетілися й стали відповідати вогнем своїх блискавок. Кілька хмар спробували протаранити собою Змія, але той легко їх проковтнув.
Деякі змогли облетіти ворога і напали на нього з тилу. Сонце й собі безжально припекло Змія, а Вітер кинувся на нього шквалом, намагаючись розшматувати.
Морський Змій не чекав такого відпору. Був занадто самовпевненим. Тому закрутився в повітрі, не знаючи звідки відбивати напад…
Весь цей час Хмаридла ховалася під своїм господарем. Думала тихенько відсидітися. Та тепер зрозуміла, що не вийде. Змій опинився в небезпеці, а якщо він програє, то і їй, як зрадниці, пощади не буде.
Хмаридла глянула на всі боки і несподівано напала на слуг королеви, які атакували Змія ззаду. Першими двома пострілами блискавки вона вивела з битви двох, а з третьою хмарою зчепилася не на життя, а на смерть.
Саме цього Змієві і не вистачало. Позбувшись нападу ззаду, він кинувся вперед і одну за одною проковтнув решту захисниць королеви.
Золотава теж почала стріляти в нападника блискавками, та це вже її не врятувало. Остання думка була про принцесу Веселку, яка, на щастя, подорожувала далеко від королівської ущелини…
Наковтавшись хмар, змій зробився неймовірно великим. Він вже й країв своїх не бачив.
Хмаридла на той час теж перемогла свого супротивника.
– Щось довго ти ховалася, – дорікнув їй Змій, – ще трохи і вони би перемогли.
– Я не ховалася, – виправдовувалася зрадниця, – просто не знала куди кидатися. Коли ж побачила небезпеку, одразу вступила в бій, одночасно з трьома хмарами.
– Хай буде так, – не дуже повірив Змій. – Ми, здається, всіх знищили, але твоєї Грозанни і принцеси я не бачив.
– Нічого, я знайду їх, обіцяю.
– Добре, Грозанна твоя, а Веселку приведеш до мене.
Він відпустив Хмаридлу на пошуки, сам же почав наганяти на Землю дощі та град, грім та блискавки…
Люди, звісно, не знали, що сталося в небі, проте вже відчули на собі перемогу Змія, перелякано сховавшись по домівках.
Чому 2-ві назви