Казка про казку

Якось семирічному Миколці подарували Казку. І була та Казка не проста, а чарівна. Хто її прочитає, стає добрішим і кращим.
Та хлопчик лише переглянув малюнки книжечки і відклав у бік. Вирішив прочитати пізніше.
Через кілька днів йому подарували настільний футбол, і він закинув Казку в іграшкову шафу.
– Ой! – скрикнула вона, боляче вдарившись.
– Хто тут? – озвався хрипкий голос.
– Це я, чарівна Казка. Хто мене прочитає, стає добрішим і кращим. А ти хто?
– Я – безколісний автомобіль Гуркотун.
– А чому ти тут опинився?
– Поки був справний, – мовив автомобіль, – хлопчик грався зі мною. Потім відлетіли колеса, і я потрапив у шафу.
Казка зітхнула:
– У мене схожа історія. Миколка тільки мої малюнки переглянув. Сьогодні ж у нього з’явилася нова іграшка, і я взагалі стала непотрібною.
Казка роздивилася довкола і побачила в шафі багато інших іграшок. Були тут поломані автомобілі, літаки, розкидані солдатики, деталі конструктора.
– От якби хлопчик прочитав мене, – засумувала Казка, – все було б по іншому.
– А ти примусь його своїми чарами, – запропонував хтось із темряви.
– Не можна, це він повинен зробити сам.
Тоді іграшки спільними зусиллями відхилили двері, і Казка сковзнула на підлогу.
У цей час до кімнати ввійшов Миколка, здивувався і цього разу закинув Казку в найдальший куток шафи.
Пролунав дзвінок. Хлопчик побіг відчиняти двері.
– Матері немає? – запитала з порогу сусідка. – А я хотіла залишити у вас Наталочку. Може хай побуде з тобою годинку?
– Залишайте, – знехотя мовив хлопчик.
Він завів дівчинку до кімнати, а сам дістав футбол.
Наталочка присіла на стільчик і почала з цікавістю роздивлятися довкола.
У шафі заворушилась чарівна Казка.
– Ану, випустіть мене ще раз.
Іграшки знову відхилили дверцята. А Наталочка це помітила і підійшла до шафи…
Миколка продовжував грати у футбол, коли щось голосно заскреготіло і впало.
– Що там таке? – невдоволено озирнувся він.
На підлозі лежав кузов Гуркотуна, а кабіну тримала Наталочка.
– Я хотіла погратися, – приготувалася плакати дівчинка.
– Тільки не рюмсай, – підвівся хлопчик, – зараз відремонтую.
Він підняв кузов, легко прилаштував до нього кабіну, і сльози на очах Наталочки вмить висохли.
– А де його колеса? – запитала вона.
Миколка зітхнув, але знайшов коліщата й приладнав до машини.
– Як гарно у тебе виходить! – зраділа Наталочка. – Справимо ще отой літачок. Він такий гарний, а без крилець.
– Відчепись, у мене немає часу.
Дівчинка ображено надула щічки, та в цей час побачила Казку, що саме вислизнула з шафи. Підняла її і почала розглядати малюнки.

казка про казку

– Ти вмієш читати? – запитала в Колі.
– Аякже, – навіть не обернувся той.
– Почитай мені будь ласка, – попросила Наталочка.
– Казав же – в мене немає часу!
– Значить ти не вмієш читати.
– Хто? Я?
– Ти!
– А ось послухай, – хлопчик взяв Казку в руки.
Він збирався прочитати лише кілька рядків, але одірватися від книжечки вже не зміг і дочитав до кінця.
Пізніше Миколка з Наталочкою полагодили всі іграшки і дбайливо склали їх у шафу.

Казка про казку

Незвичайне королівство

Новіший допис

Відповісти

avatar
wpDiscuz
<-- -->