Як рятували країну Мережи́ну

Нитусь зірвав барвистий клубок з квіткового кущика та простягнув Євгенові:
– Щойно підкинеш його вгору – опинишся вдома.
– Справді? Дякую друзі! – зрадів Євген
– Це ми тобі дякуємо за перемогу, – відповів Нитусь.
– За те, що надії не втрачав, – додала Мотузька.
– Такого бридющого Павука переміг, – скривився Клубозяка. – Тьху-тьху-тьху. Щоб його трухляві нитки побрали, – і сміючись додав. – І таки побрали!
Радісний сміх прокотився мережи́нчастими барвистими ланами. Яким же красивим все стало навкруги.
Євген обійнявся з друзями:
– До побачення, друзі мережинці!
І щойно підкинув клубок, як одразу відчув, що ноги його відірвалися від поверхні. Зі швидкістю комети, клубок понісся крізь тканинний простір затягуючи за собою хлопця. Ниткові тунелі, повороти, розвороти, трампліни на цей раз яскраві та барвисті. Далі закрутився яскравий тканинний вихор і Євген опинився на стільчику на кухні у себе дома.
Біля нього на столі лежав рушник, яскравий та неушкоджений.
– Ну кар-молодець! – скрикнула задоволена Ворона. – Тепер можна і поїсти печиво.
– Тобі привіт від Клубозяки.
– О, кар-точно. Я ж кар-забула, він просив тобі кар-розказати що там у них кар-відбулося. Але, ти вже і сам кар-знаєш. Ну я кар-полетіла. До нових кар-пригод! – схопила печиво та вилетіла у вікно.
Настала тиша і з глибин рушника почулися співи мережи́нців:
– Ми дружні, волелюбні, працьовиті,
Сумлінні, чесні, добрі та відкриті!
Євген обережно провів рукою по вишивці:
– І хай яскравою завжди буде країна
Щаслива, мирна, вільна Мережи́на!