Шубки маленької Сніжинки

(В імені Сніжинка наголос падає на перший склад)

Маленька Сніжинка – надзвичайно мила й гарненька фея, що живе в сніжно-білому замку в найбілосніжнішій у світі країні. А знаходиться та країна серед величезних і холодних крижин. Проте Сніжинка – фея, що не боїться холоднечі, навіть навпаки – укриває Землю снігом. У такій нелегкій справі допомагають їй Сніговий Слон і Снігова Ягничка. Ці тварини, як і годиться помічникам феї,– незвичайні, чарівні. Протягом весни, літа й осені Снігова Ягничка їсть льодинки, що осипаються з айсберга. А Сніжинка з м’якої пухнастої вовни Ягнички пряде срібну нитку, яку потім розчісує кришталевим гребінцем. Затим бурульками, неначе спицями, обв’язує тонким мереживом свої біленькі пухнасті шубки. А шубок таких у Сніжинки аж дев’яносто одна. За весну, літо й осінь Сніжинка має обв’язати дев’яносто шубок, так, щоб на кожен зимовий день у неї було по одній такій одежині. І, звичайно ж, раз на чотири роки, для високосного року, Сніжинка обв’язує ще одну шубку, дев’яносто першу. Адже високосний рік має дев’яносто один зимовий день. Після того як обв’яже всі біло-срібні шубки, Сніжинка кладе їх до великої крижаної скрині. Тільки-но минає останній день осені й настає зима, фея дістає зі скрині м’якеньку шубку і починає її струшувати. З пухнастих візерунків шубки сріблястим вихором летять снігові зірочки й сніжинки.

 Шубки маленької Сніжинки

(мал. О. Турської)

Величезна завірюха тоді утворюється. Привести до ладу цю завірюху Сніжинці допомагає Сніговий Слон. Він щосили дмухає своїм хоботом, і сніжинки, підхоплені Вітром, розлітаються по всій землі. Так триває усю зиму. Щодня фея дістає із крижаної скрині нову шубку й струшує її. І так рік у рік, відтоді, як заселили феї та чарівники Землю. Проте якось одного року трапилася дуже прикра історія, коли Зима могла б назавжди втратити сніг. А було це ось як.

В останній день осені, опівночі, у феї Сніжинки день народження. Зазвичай феї лічать свої роки лише до десяти. А скільки їм літ потім, вони й не знають. Адже настільки зайняті, що їм ніколи вести підрахунок своїм рокам: сто, двісті, тисяча…

В один із таких днів народження завітав до Сніжинки лихий чарівник. Він був вередливим старим дідуганом. І йому страшенно набридли сніжні зими, тому що веселі сніжинки, кружляючи довкола нього, заплутувалися в його густій бороді. Це його дуже дратувало! От він і вирішив відібрати у Сніжинки шубки, щоб назавжди припинити випадання снігу. Цей лихий чарівник мав п’ятьох помічників – носатих низькорослих гномів у зелених ковпаках і яскраво-червоних черевиках. Відомо, що помічники лихих чарівників уміють лише капостити. Щось у когось відбирають або псують. І, звичайно ж, коли чарівник прийшов на день народження до милої Сніжинки, то приніс у своїй кишені своїх помічників. А коли всі за святковим столом пили чай і ласували пирогом, тихесенько їх випустив. Зелені коротуни знайшли крижану скриню й поцупили її. Скриня із шубками була важкою, тому гноми, неабияк утомившись, заховали її неподалік у великій кришталевій печері. Самі ж повернулися до кишені чарівника.

Коли гості розійшлися, Сніжинка зібралася було дістати першу свою шубку й струсити на землю сріблястий сніжок. Як же вона засмутилася, коли не побачила скрині! Фея обшукала всі куточки свого замку, та марно. Тоді Сніжинка заплакала. „Що ж це буде? – промовляла крізь слізки фея. – Тепер земля ніколи не вкриється м’якою сніговою ковдрою. Бідолашні рослини, їм буде холодно взимку!” Маленькі слізки струмочками лилися з гарних оченят Сніжинки. Щоб хоч якось утішити свою хазяйку, сніговий Слон ніжно дмухав зі свого хобота. Фея навіть і не помітила, як її слізки закружляли й посипалися дрібними замерзлими кульками, розлітаючись по Землі. У цей перший зимовий день усі феї й чарівники чекали снігу. І неабияк здивувалися, коли замість пухнастого срібла випали маленькі дзвінкі градинки. Усі відразу зрозуміли: щось трапилося у замку маленької Сніжинки.

Багато чарівників і фей навіть вирушили до холодної країни й допомагали шукати шубки. Адже знали, що інших таких шубок немає, а тому, якщо їх не знайти, сніг ніколи не випаде.

Якось до замку засмученої Сніжинки залетів дуже стурбований Вітер. „Ехе-хе… Якась невдала ця зима. У тебе шубки зникли… А ось я свою вітряну пісеньку співати не можу! Усе дмухаю й дмухаю у свої кришталеві печери, а мелодія зовсім не така виходить. Так, начебто хтось мені одну з печерок зіпсував”. Сніговий Слон запропонував Вітру продути зіпсовану печерку сильніше за всі інші, таким чином очистивши її від зіпсованості. Яка ж була радість в усіх, коли із кришталевої печерки видули скриню із шубками маленької Сніжинки! Фея відразу відчинила скриню й почала струшувати шубки, піднявши таку завірюху, що на ранок був розстелений великий сріблястий килим снігу по всій Землі.

Коли срібні сніжинки залоскотали бороду лихого чарівника, він зрозумів, що лють його не допомогла. Тому сховався у своєму будиночку й усю зиму з нього не виходив, а лише ображено визирав у вікно.

Сніжинка й дотепер щозими струшує свої пухнасті шубки. А навесні, улітку й восени пряде срібні мережива із вовни снігової Ягнички.

 Шубки маленької Сніжинки

 (мал. О. Турської)

Справжнє Різдво у Ґудзи-країні

Справжнє Різдво у Ґудзи-країні

«Хочу» і як з ним боротися

«Хочу» і як з ним боротися

Новіший допис

Відповісти

avatar
wpDiscuz
<-- -->