Як рятували країну Мережи́ну
Коли друзі розклали яскраве полотно, воно наче сонце засяяло в безбарвному просторі.
– Найбільше бажання, щоб наша земля знову була барвиста та заквітчана, – зітхнув Нитусь.
– Не те слово, – замріяно додав Клубозяка. – Я готовий день і ніч плести вузлики, аби почути співи та погріти свою клубкову спинку на сонці.
Для мріянь було часу обмаль, тому друзі швиденько вкрили яскраве полотно чорним. І тільки-но розправили всі краєчки, та й встигли заховатися за пагорби, як почулося Павукове кряхтіння.
– Ну що, чим порадуєте мене сьогодні? Чи знову розчаруєте своєю неслухняністю та невдячністю.
З мерзенним сопінням Павук зліз на полотно. Розмахуючи лапами він погрозливо звернувся до мережинців:
– Повільно працюєте, невдячні істоти! Наступного разу я навідаюсь раніше, щоб у вас не було часу на погані думки. Щоб ви були зайняті лише щасливими моментами вашого життя – чорноплетивом. Ха-ха-ха!
– Давай! – крикнув Євген та разом з Нитусем кинувся прямісінько на Павука. Стягуючи сторони полотна вони хутко загорнули ворога. Кольорове плетиво осяяло блиском.
– Ще, ще тягни! – кричав Євген.
Від того, що Павука накрили кольоровим полотном, мережи́нці розпочали потроху оживати, почувся кволий спів:
– Ми шворочки, мотузочки, шнурочки…
Усміхнені моточки та клубочки…
– Ах ви мерзенні істоти! – ричав Павук
Євген та Нитусь тягли з усіх сил. Клубозяка теж чимдуж допомагав. Павук не здавався, всіма своїми лапами пручався.
– Нам ще шматочка не вистачає, – мовив Нитусь. – Ай-я-яй! Замало сплели. Не вийде у нас нічого.
– Ні-ні, надія в серці має бути, – почувся тихенький співочий голосок Мотузьки.
Ще декілька зусиль і… натягнуте полотно розпружинилося. Павук не зволікаючи, вивернувся та пирснув отрутою на кольорову поверхню. Яскраве полотно враз стало тьмяним. Євген та Нитусь чимдуж побігли геть. Мережинці знову поставали мовчазними.
А розлючений Павук, примруживши люті очі розпочав пирскати отрутою на втікачів. Хлопці вправно ухилялися та неслися з усіх ніг. Але, все ж таки отрута поцілила в Нитуся. Нитусь сповільнив крок, зупинився, повільно розвернувся та слухняно почимчикував до Павука.
Перелякові Клубозяки не було меж. Він щосили тягнув Нитуся за його ниткове волосся.
– Ні, ні не туди! Нитусю, не туди! Євгене! Рятуй!
Євген, уникаючи пирскання Павука, підбіг до Нитуся. Клубозяка, хутко перестрибнув до нього у кудряву шевелюру та заховався.
– А тепер з усіх ниток, накриваємо п’ятами! – скрикнув Клубозяка. – Давай, конику!
Над самісінькою головою Євгена пролетіла бризка отрути
– Йой! – перелякався Клубозяка. – А щоб тебе трухіль побрала! – безбоязно показав Павукові кулака. І знову майже поряд пролетіла бризка. – Ой! Що ж то за ниткове нещастя таке, – і Клубозяка вирішив краще заховатися у волоссі.
Уникнувши крапель отрути, Євген добіг до нірки і прудко шугонув в середину.
Павук наблизився до Нитуся, знервовано обійшов. Сплюнув та прохрипів:
– Тьху, мерзенно істото! Волі захотів?! Ось тут воля, в чорноплетиві! Працюй швидко!
Нитусь слухняно поплентався до мережи́нців.
