Як рятували країну Мережи́ну

Від цих змін Павук тільки зменшувався і зменшувався. Його пручання ставали кволішими, а шипіння та ревіння стихало. Врешті-решт, він стих, і проріс яскравим клубко-квітковим кущем.
– Ура! Перемога! Ми вільні! – прокричали щасливі мережинці. Вони радісно обіймали один одного та стрибали від щастя.
– Наш рятівник! – накинулися мережи́нці на Євгена, схопили його на руки та почали підкидати вгору.
– І я, і я хочу попідкидати цього здорованя! – підстрибував Клубозяка.
– Дякую за щирість! – вимовив Євген, коли його поставили на ноги. – Але битву не закінчено. Ви чули що казав Павук? Він запросив до Мережи́ни непроханих гостей. Павучачих родичів. Нам необхідно дати їм відсіч. Подумаємо, що можемо зробити.
– Заховатися, а потім їх покусати, – одразу випалив Клубозяка та рішуче показав свої маленькі зубки.
– Ти що? Зовсім озвірив? – здивувався Нитусь.
– Якщо павуки бояться наших яскравих кольорів, ми можемо закидати їх нашими барвистими клубочками, – подала ідею Мотузька вказавши на галявину з кольорових клубків, які вже встигли прорости та заквітнути.
– Так! Наша зброя кольори та мова, – підхопили мережинці.
Враз зверху почулося мерзенне шамкння, рипання та скрипіння.
– Яка гарна країна. У нас такої немає. Хочу таку країну. А я її хочу знищити. Знебарвити. Знемовити. Знищити-знищити. З-з-з!
Мотузька перша не втерпіла та кинула клубок:
– Ану, геть! Ми вас не запрошували! Це наша країна!
Її рожевий клубок поцілив прямісінько в товстючу павучиху. Павучиха зойкнула, зашипіла і луснула, наче мильна кулька. А на її місці, прямісінько на небі, утворилася рожева квітка.
– Пішли геть! – підхопили мережинці, закидаючи непроханих гостей клубками. Павуки шипіли, здригалися, зойкали, лускали, хлюпали, плямкали та перетворювались на квіти.
Вже майже жодного не залишилося. Лише один хитрий павук, розкочувався на чорній нитці ухиляючись від клубків, та підступно наповзаючи на Нитуся. Євген поспішив другові на допомогу. З двох боків вони кидали різнобарвні клубки і врешті-решт, поцілили в ворога. Павук кхекнув, репнув та засвітися жовтогарячою квіткою.
– Ура! Ми перемогли! – зрадів Нитусь.
– Перемога! Перемога! – кричав Клубозяка – Мотузяна незалежність!
– Слава країні Мережині! – підхоплювали мережиинці.
Щастю мережинців не було меж. Вони так скучили за барвами, за співами, за вільною мовою, що співали дзвінко та безупинну. А від співів тих проростала візерунками земля, яскравіше світило жовто-нитчасте Сонечко, танцювали квіткові хмарки, які тепер були символом миру та волі. Потиху квіткові хмарки почали розпливатися небом в різні сторони, розносячи переможні барви на весь Всесвіт, переповідаючи всім про перемогу над павуками.
– Мабуть, тобі час вже додому, – мовив Нитусь.
Євген зам’явся та похмурнішав:
– Я не зможу повернутися. Свою рятівну ниточку використав при зв’язуванні Павука.
– Ніколи не втрачай надії, – посміхнулася Мотузька.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Як рятували країну Мережи́ну

Як посварились їжак, заєць та кріт

Як рятували країну Мережи́ну

Як рятували країну Мережи́ну (аудіоказка)

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->