Веселий футбол

Два близнюки зелені коники: Коник та Стрибунець, Хрущ, Павучок, Метелик, Жук-Олень та Сонечко вирішили зіграти у футбол.

– Ми розділимося на дві футбольні команди, – сказав Стрибунець. – Якраз у кожній команді буде ГОЛКІПЕР, ФОРВАРД і СТОПЕР.

– Це хто такі? – запитав жук-Олень. – І ким, з цих зарозумілих назв буду я?

– Запам’ятовуй, Голкіпер – це воротар.

– А можна воротарями будемо ми? – запропонували Хрущ та Павучок.

– Безперечно. Тепер далі. Форвард – це нападаючий. На мою думку, форвардами двох команд будемо ми, брати-коники. А от Стопери – це центральні захисники, ними будуть Жук-Олень та Сонечко. Нібито всі.

– А я? – запитав Метелик. – А ким же буду я?

– Як це ким? Ти, Метелику, будеш Рефері.

– Ре-фе-рі, – повторив жук-Олень. – Це що таке? Ти, Стрибунцю, щось не так сказав. Я знаю музичні ноти і це повинно звучати „ре-фа-ре”.

– До чого тут ноти? Рефері – це суддя на футбольному полі. Він стежить за грою і якщо неправильно грають, свищить у свисток. Команди назвемо за іменами двох стоперів, а тобто, команда Сонечка і команда жука-Оленя.

– Нібито все, але мені здається нам головного не вистачає, – сказав Метелик.

– Так, усім морозива, – радісно закричав жук-Олень.

Всі незрозуміло подивилися на Жука.

– А мені здається, у нас немає м’яча, – продовжив Метелик.

– Точно, – засміявся Стрибунець. – Про головне ми забули. Я пропоную, щоб нашим м’ячем буде кругленька, пухнаста кульбабка.

– І у мене є запитання, – сказав Хрущ. – Куди ми забивати м’яча будемо? Нам потрібні ворота.

– Про ворота я вже подумав, – впевнено сказав Стрибунець. – Ми їх сплетемо із високих стебелів дзвіночків.

Красиві вийшли ворота, прикрашені синіми квіточками дзвоників, які ще й дзвеніли, коли гойдав їх вітерець. Павучок на двох воротах сплів сітки.

Коли все було готово, гравці стали кожен біля воріт своєї команди. Стрибунець та Хрущ були у команді жука-Оленя, а Коник та Павучок у команді Сонечка.

Гру було розпочато. Першим гол забив Коник. Команда Сонечка раділа. Далі, в процесі гри м’яч дістався Жуку-Оленю. Той на радощах крутився, мов дзиґа, то справа наліво, то зліва направо і, врешті-решт, коли побачив перед собою ворота, не роздумуючи забив гол. Але то був гол у свої ворота.

– Ну молодець! – скрикнув Метелик. – Автогол!

– Я молодець, я забив не просто гол! Я забив автогол, це гол автоматизований, наче машина! Я супер!

– Ага, супер! Супер дурень ти, – сміявся Коник. – Ти забив гол у свої ворота.

– У свої? – у Жука зникла посмішка. – А яка різниця, всеодно я забив гол.

– Ні, ніякої, тільки рахунок 2:0 і перемога на стороні не твоєї команди, – сказав Метелик. – Даю свисток і продовжуємо гру.

Сонечко хутко взяв на себе м’яч і вів його попереду себе. Його наздогнав жук-Олень і почав переслідування. Сонечко миттю зупинив м’яч і перекинув його назад.

– А що це ти зробив? – зупинився жук-Олень. – Так не чесно, ти вів м’яча попереду, а потім обдурив мене і повернув назад…

– Це називається Фінт, – сказав рефері Метелик.

– Що за фінти-мінти?

– Фінт – це оманний прийом зроблений футболістом. І він не заборонений.

– А якщо я фінти-мінти буду робити? – все ще був ображений Жук-Олень.

– Роби на здоров’я, – сказав Хрущ. – Тільки, будь ласка, фінти не в свої ворота.

Всі засміялися. І продовжили гру. Кульбабка м’яч літав із сторони в сторону, аж ось м’яч опинився у Жука-Оленя. Жук зосередився, чітко націлився на ворота супротивника, але дістатися цілі не взмозі. Сонечко та Коник були на поготові щоб  перехопити м’яча. Аж ось Стрибунець зайняв бокову вигідну позицію та скрикнув:

– Давай мені пас!

– Що? – і Жук застиг на місці. – Який пасок я тобі от прямо зараз маю дати?

Сонечко скористався цією миттю, забрав м’яча і забив гол.

– Який пасок? – у розпачі скрикнув Стрибунець. – Я тобі казав давай „пас”!

– От я тепер і питаю який пасок?

– Я кажу не пасок, а пас. Пас – це означає коти на мене м’яча! Що ж це таке, рогата твоя голова! Будь ласка, запам’ятай це і наступного разу коти мені м’яч.

Гравці знову почали гру. М’яч знову вештався по полю, але не довго. Жук-Олень побачив можливість дати пас Стрибунцю, бо той був близько до воріт супротивника.

– Тримай пас!

Стрибунець отримав м’яч і стоячи спиною до воріт, перекинув м’яч через голову, забивщи красивий гол у ворота команди Сонечка.

– Ура! – скрикнув Жук-Олень. – Як влучно і красиво! Оце так, не дивлячись вперед! Як у тебе це вийшло?

– Цей прийом дуже складний і називається „ножиці”.

– Супер! Ми забили їм гол ножицями!

Гра продовжувалася. Стрибунець вів м’яча, періодично даючи пас жуку-Оленю, а той назад Стрибунцю. Раптово, коли м’яч був у Жука-Оленя, Сонечко впав прямо під лапки Жука та вибив м’яч. Але невдало. Жук зачепився за крильце Сонечка і покотився колесом через усе поле.

Пролунав свисток рефері.

– Штрафний!

– І навіщо ти це зробив? – ображено запитав Жук

– Вибач, я хотів зробити…

– Мовчи, я спробую вгадати. Це були фінти?

– Ні, підкат. Я хотів просто за допомогою підкату забрати у тебе м’яч.

– Пенальті! – скрикнув Сонечко. – Жук-Олень має бити пенальті.

Жук–Олень не вагаючись штовхнув Сонечко. Той скрикнув:

– Що ти робиш?

– Б’ю пенальті. Я так зрозумів, пенальті – це дати здачу.

– Ні! – суворо сказав Метелик. – Пенальті – це коли ти маєш з відстані 11 метрів забити гол у ворота супротивника і ніхто відбирати у тебе м’яч не має права.

Жук відійшов на зазначену відстань і забив гол.

– Ура! Я дав здачі! Я забив гол!

Після цього Жук-Олень завзятіше грав на полі. І коли Стрибунець кричав ловити пас, він вміло прийняв м’яч і хутко зацілив до воріт Павучка. І навіть, коли Стрибунець дав йому навісного паса, тобто пас, який передається, коли гравець підкидає м’яч у повітря. Не ловлячи ґав, жук-Олень затримав м’яч, повів його уперед, зробив фінт перед переслідувачем Сонечком і хитро знову-таки забив гол.

– Молодець! – кричав Стрибунець. – У тебе навіть вийшов „хет-трик”!

– Ого! Що у мене вийшло?

– Хет-трик! Це коли гравець під час матчу забив три голи.

– Ура! Ми перемогли! – викрикнув жук-Олень. – А ще я зробив хет-трик! Які ж ми усі молодці! Давайте закінчимо матч феєрверком кульбабки.

Всі друзі дмухнули на великий пухнастий м’яч. Кульбабака розлетілася на безліч сяючих промінчиків.

– А тепер у честь нашого матчу усім морозива!

Вони покликали Білого метелика, продавця морозива, котрий привіз візочок зі смачним полуничним морозивом. Всі вмостилися на полі, їли морозиво та сміялися, згадуючи футбольний матч.