Як рятували країну Мережи́ну

– Я сам. Я сам залишився у цій країні, – у розпачі мовив Євген.
– А я? Мене та мої нитчасті м’язи ти не враховуєш? – озвався Клубозяка, демонструючи свої ниткові вузлики на лапках.
– Враховую. Але бігати ти не вмієш.
– Звісно. Я ж не коняка – я Клубозяка, – а потім похмурнішав. – Але, якщо становище дійсно на твій погляд, невиграшне… Тікай додому, щоб не залишитися тут назавжди. У тебе поки є шанс.
– Ти підеш зі мною?
– Ти що! Як це піти? Тут мої предки, тут моя земля, мої товариші очманілі хитаються на поверхні. В моєму вузлику, – Клубозяка стукнув себе по голові, – навіть думки такої нема. Я повинен боротися до кінця. От посиджу тут біля вогника, поп’ю чаю і щось обов’язково придумаю. А не придумаю, то просто піду та вкушу того поганця. А раптом я отруйний? Я ж не знаю. А давай я тебе вкушу – перевіримо.
– Ні дякую, – зітхнув Євген.
– Не засмучуйся. Справді, повертайся до дому.
– Як так піти? Усіх залишити?
– Ми всі нічого не змогли вдіяти і ти гадаєш, що впораєшся? Краще тікай, поки не запізно.
Євген дістав з кишені нитку та з сумом роздивлявся яскраві волокна. А в серці щось розривалося на дві частини. Було і страшно, і боляче за нових друзів.
– Надія… – задумливо мовив хлопець, пригадавши слова Мотузьки. – Надія повинна завжди жити у серці. Завжди до останньої хвилини. – А потім рішуче додав, – Я все ж-таки спробую!
– Справді?! – Клубозяка від радощів аж підстрибнув.
– Ти допоможеш мені?
– Безумовно. Я боротимусь до кінця, це моя країна!
– А знаєш, я хоча й не бачив ваших мережаних ланів і яскраво вишитих садів, але полюбив цю країну як свою.
– Ще б пак! Мережи́на – це суперова країна! – задоволено вигукнув Клубозяка. – І ми її неодмінно врятуємо!
Євген обережно поклав рятувальну ниточку на стіл, розгладив її та відрізав шматочок. І тільки-но посадив його, як миттю в горщику з’явився кольоровий паросток, який видовжувався щосекундно, розгалужувався барвистим гіллям, розростався довжелезними нитками. Друзі взялися до роботи. Клубозяка зав’язував вузлики так швидко, що Євген ледь встигав подавати нитки. На цей раз вони сплели полотно трохи більшим, на помилки вже не було часу, тому враховано було все.
Євген порозтягував плетиво у різні боки, перевіряючи на щільність. Клубозяка закріпив останні вузлики. І…павукова пастка готова.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Як рятували країну Мережи́ну

Як посварились їжак, заєць та кріт

Як рятували країну Мережи́ну

Як рятували країну Мережи́ну (аудіоказка)

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->