Як рятували країну Мережи́ну

Поділитися

– Так-так. Ми були, ми є, ми будемо, – продовжив Нитусь. – І от одного разу повз нашу країну пролітав на чорній нитці величезний чорний Павук.
– Тьху-тьху-тьху, чорногидство, – скривився Клубозяка, – бридко таке згадувати.
– Пролітав, побачив наші барвисті лани, примружився, бо яскраві фарби виїдали йому очі, і сказав…
– Ой, яка гарна країна. – передражнив Клубозяка Павука. – Шановні мешканці, а чи не хочете ви бути вільними?
– Мережи́нці засміялися, – продовжив Нитусь. – Ми і так вільні.
Клубозяка ричав далі:
– А може ви хочете бути багатими?
– Ми багаті.
– А щасливі?
– Ми щасливі!
– Тоді попрацюйте на мене. Сплетіть мені чорне вбрання… ке-кхе-кхе, – Клубозяка закашлявся.
– Ні, ми не плетемо чорне, нам до вподоби барвисте. Хочете, ми вам жовтого капелюха вив’яжемо?
– Павук тоді як схопиться за свою товстючу пузяку від переляку, – Клубозяка смішно випхав вперед свого животика. – Та як загорланить на все гидке павучаче горло: Ні, тільки чорне!
– Мережи́нці не зрозуміли його ну чого так нервувати і весело заспівали, – промовила Мотузька, сплеснувши у долоні.
Друзі в один голос тихенько затягнули пісню:
– Ми шворочки, мотузочки, шнурочки,
Усміхнені моточки та клубочки!
Яскравими нитками вишиваємо
І темних кольорів ми уникаємо!
Нитусь зітхнув:
– Тоді Павук зрозумів: для того, щоб отримати те що він хоче, потрібно спочатку забрати у нас мову, щоб ми не співали і не спілкувалися один з одним. Пирснув він своєю отрутою, і всі, на кого потрапила хоч краплина, з тих пір ходять заворожені і зовсім безвладні. Та тільки-но й роблять, що плетуть чорне вбрання павукові.
Клубозяка голосно заридав, витираючи очі носовичком.
– А ви? – запитав Євген. – Як ви двоє… вибачте, троє, залишилися не завороженими?
– У нас імунітет, – відказав крізь сльози Клубозяка.
– От скажеш, – посміхнувся Нитусь. – Ми втрьох були у нитковому лісі і крізь дерева бачили, що відбувалося.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15
  • 25.03.2022