Нісохлюпчики й веселка

Нісохлюпчики й веселкаL(мал. О. Турської)

Хто такі Нісохлюпчики? Як, ви не знаєте? Малята Нісохлюпчики бігають на чотирьох лапках, мають хвостики й довгенькі носики якими хлюпотять. І, між іншим, батьки їх зовсім не лають за те, що вони хлюпотять носиками.

А якщо серйозно, то справа дещо в іншому. У малят Нісохлюпчиків у порівнянні з їх товстеньким і маленьким тільцем, дуже довгенькі носики. І тому, коли вони щось говорять, здається, начебто вони дудять у трубу.

Але це зовсім не важливо. Важливо те, що зустріти Нісохлюпчиків дуже легко, вони люблять грати на квітковій галявині, де росте запашний медок. Але побачити Нісохлюпчиків дуже важко, тому що вони такі маленькі, що можуть спати на м’якій серцевинці польової ромашки й вкриватися ковдрою-павутинкою, що плете їм павучок. Тому щоб побачити Нісохлюпчиків, вам доведеться взяти величезну лупу.

А ще Нісохлюпчики не зовсім звичайні, тому що вони різнобарвні. Червоний, жовтогарячий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий – точнісінько як кольори веселки. До речі – Веселка. Колись трапилася дуже цікава історія з Нісохлюпчиками й Веселкою.

Адже, тому що Нісохлюпчики таких же кольорів як і Веселка, вони її дуже люблять. Коли після маленького дощику Веселка розстеляється над квітковим полем, Нісохлюпчики, заворожено виходять на неї дивитися. Вони піднімають нагору свої носики й дудять або хлюпотять мелодію: Ду-Ду-Ду, хлюпі-хлюп! Ду-ду-ду, хлюпі-хлюп!

І Веселці дуже подобається ця мелодія, тому у відповідь вона сміється й переливається своїми яскравими сьома кольорами.

І от одного разу над квітковим полем, саме в той момент, коли Нісохлюпчики хлюпотіли мелодію, а Веселка сяяла, пролітала зла Чаклунка на чорній-чорній хмарі й вкрала Ввеселку. Так, так, вкрала й сховала в скриню, яка була на її чорній хмарі. Сховала в скриню й сіла на неї.

– Ха-Ха-Ха! Тепер Веселка тільки моя! А ви, Нісохлюпчики-Нісопилососики, можете навіть не дудіти своїми носиками! Веселки вам більше не побачити!

Бідні, бідні Нісохлюпчики так були вражені, що почали плакати.

– Що ж нам тепер робити? Як же ми без Веселки?

– У-у-у, хлюп-хлюп! – плакали Нісохлюпчики. – У-у-у, хлюп-хлюп!

На квітковій галявині ріс Будяк, який, ну дуже, не любив вологу.

– Що тут відбувається? – обурився він. – Звідки така вологість? Що це за сім водоспадів і сім тужливих хлюпань?

– Це ми, Нісохлюпчики. Ми плачемо… У-у-у, хлюп-хлюп!

– А чому це ви плачете?

– Тому що зла Чаклунка вкрала нашу Веселку. Он вона сидить на чорній-чорній хмарі й кривляється, показуючи нам гримаси.

– І ви не знаєте, що потрібно зробити? Що ж ви за Глупохлюпики такі. Обдуріть її.

– Обдурити? А як?

– Зробіть не справжню Веселку. Вона переплутає, розгубиться, втратить пильність, зстрибне зі скрині. І Веселка буде врятована.

– Точно! Точно! – застрибали на радощах Нісохлюпчики. – Ой, а от тільки як ми це зробимо?

– Я придумав! – крикнув червоний Нісохлюпчик. – Ми такого ж кольору як і смужки у Веселки й квіти на нашій галявині також такого ж кольору. Давайте кожний з нас знайде по квітці певного кольору. Після цього ми шикуємося один по одному, і в нас вийде веселка! Наша польова веселка Нісохлюпчиків!

– Ура! – закричали всі Нісохлюпчики. – Веселка врятована!

Поки Чаклунка безтурботно сиділа на скрині, бовтала ногами й колупала нігтями чорну хмару, Нісохлюпчики ретельно були зайняті справою. Вони розбрелися по полю й шукали квіти собі під колір. Червоний Нісохлюпчик знайшов червоний мак, жовтогарячий – квітку нагідки, жовтий – жовту кульбабу, зелений – зелену хризантему, блакитний – волошку, синій – дзвіночок, а фіолетовий – фіалку.

Нісохлюпчики були такими маленькими, що пелюстки квітів накривали їх повністю. Не бачачи навіть один одного малята стали один за одним. Коли було все готово, вони захлюпали свою пісеньку, що завжди співали для Веселки:

– Ду-Ду-Ду, хлюпі-хлюп. Ду-ду-ду, хлюпі-хлюп!

– Що? Де? Веселка? – прокричала Чаклунка, почувши знайоме хлюпання. Вона зіскочила зі скрині, щоб уважніше розглянути квітчасту веселку на поле.

У цей момент скриня відкрилася. Веселка була на волі.

– Ура! Хлюпі-Хлюп! – прокричали Нісохлюпчики. – Наша Веселка врятована!

– Ах ви жахливі Нісохлюпчики – носопилососики! Ну постривайте, я ще повернуся! – Чаклунка так розлютилася, що на її чорній хмарі гримнув грім, і хмара, підскочивши, швидко полетіла. Несучи на собі кричущу злу Чаклунку.

– Люба Веселка! Як же ми раді тебе бачити! – раділи малята.

– Спасибі вам, друзі! – І Веселка засяяла своїми сьома кольорами.

Нісохлюпчики заворожено дивилися на свою красуню нахлюпуючи пісеньку:

– Ду-Ду-Ду, хлюпі-хлюп! Ду-ду-ду, хлюпі-хлюп!

От така історія трапилася з малятами Нісохлюпчиками. Тому будьте уважними. Коли над квітковим полем ви побачите Веселку, обов’язково прислухайтеся й ви почуєте пісеньку Нісохлюпчиків. Вони обов’язково будуть десь поруч і будуть нахлюпувати:

– Ду-Ду-Ду, хлюпі-хлюп! Ду-ду-ду, хлюпі-хлюп!

Життя їжаків, яким воно є

Життя їжаків, яким воно є

Кума смерть

Кума смерть

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->