Як рятували країну Мережи́ну

І вже за кілька хвилин друзі були на безбарвній сірій поверхні де нічого не змінилося. Зачаровані мережинці так само мовчки та беземоційно працювали над новим плетивом для Павука. З великої кипи чорних клубків друзі взяли по одному клубку та прив’язали їх з чотирьох боків. Кожну ниточку протягнули до свого пагорба. Де і заховалися.
Тільки Клубозяка свою нитку залишив без нагляду. Бо занадто маленький для цієї справи, не міг швидко бігти. Але вважав що боротися повинен обов’язково. Він заліз до Нитуся на голову, знайшовши прихисток в нитчастій шевелюрі. А тому як мав добрий зір, зосереджено вдивлявся у темне небо, щоб попередити про насування ворога.
– Гик! – раптово почулося в безбарвній тиші. – Гик!
– Клубозяко… – прошепотіли друзі у розпачі.
Це ж треба як не вчасно. Клубозяка намагався закрити маленькими лапками свого рота, але все одно гикав. Гучною луною гикавка розносилася всією галявиною. І це не дивно, бо в такій безбарвній тиші навіть спів комара чувся би слонячим тупотінням. Нитусь швидко дістав з кишені дзеркало та підняв його вгору. Клубозяка зкорчив мармизу, перелякався свого віддзеркалення та припинив гикати:
– Фух, пронесло, – прошепотів Клубозяка, витираючи від напруження лоба. А потім швидко додав. – Готуймось! Лізе!
Зверху почулося фиркання, рипіння, крехтіння мерзенного Павука. Він був не в настрої, а тому не реготав. Велетенська чорна туша злізла на полотно, видивляючи чи все з ним добре.
– Уперед! – прокричав Євген.
Друзі враз підхопилися, тримаючи кожен свій краєчок та миттю обступили Павука, нашвидку накидаючи на нього чорне полотно. Далі розмотуючи клубки, почали стрімко огортати нитками. Але… Трьох! Трьох-трьох… Чорні нитки одна за одною рвалися. Друзі намотували ще і ще, але даремно нитки були не міцними. Павук потроху звільнявся.
– Тікаймо! Швидко! – прокричав Нитусь.
Друзі чимдуж побігли рятуватися.
– Невдячні злодії, я вас зараз! – ричав Павук. Його велетенські лапи трощили нитки, звільняючись від трухлявої пастки.
Частково розплутавшись, Павук вистромив передні лапи, голову і… навсібіч почав пирскати отрутою. Друзі були вже майже в безпеці, аж раптово одна з краплин отрути потрапила на Мотузьку. Мотузька лише встигла промовити:
– Надія. Не полишайте надію…
Дівчинка похмурнішала, кольори її вбрання знебарвилися. Мотузька слухняно попленталася до мережинців змотувати чорні нитки.
– Мотузько! – у розпачі скрикнув Нитусь.
Євген схопив його за руку і за декілька кроків вони вже були у безпеці, пірнувши у рятувальне підземелля.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Як рятували країну Мережи́ну

Як посварились їжак, заєць та кріт

Як рятували країну Мережи́ну

Як рятували країну Мережи́ну (аудіоказка)

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->