Як рятували країну Мережи́ну

Всю роботу виконували без емоційно, та мовчазно.
Євген підійшов до довгастої Шворочки, яка змотувала чорний клубок:
– Добрий день, шановна пані! Скажіть, будь ласка, де я?
Але Шворочка наче нічого не чула і нічого навкруги не бачила, вона далі продовжувала монотонно накручувати чорні нитки.
Недалечко проходив Шнурочок-хлопчик, Євген побіг до нього:
– Хлопче, постривай!
Але і Шнурочок не звернув на нього аж ніякої уваги.
– Ти мене не бачиш? – Євген вхопив його за ниточку-руку. Шнурочок без емоційно подивився на Євгена а потім попрямував собі далі.
– Ви ніби зачаровані. Маячня якась. Допоможіть хто-небудь! – у розпачі скрикнув хлопець.
Але ніхто навіть не озирнувся.
Аж раптом, прорізало тишу громовите та страшенне реготіння. Євген відчув небезпеку та миттю заховався за найближчий маленький пагорб. І не даремно. З темної небесної пустки спускався величезний товстезний чорний Павук. Він несамовито реготав від чого мерзенно здригався та розгойдувався.
Сірі шворочки, мотузочки та канатики припинили свою роботу та застигли, понуривши голови.
– Ну що, піддані мої! – заричав Павук, спустившись майже до поверхні. – Де моє нове чорне-пречорне полотно?!
Сірі Шворочки та Канатики розійшлися, демонструючи щойно вив’язане плетиво.
– Молодці! – вичавив Павук, погладивши волохатими лапами своє черево.
Аж раптово, у сіру тишу, наче кольоровою бризкою увірвався дитячий плач. Павук здригнувся і розгнівано прокричав:
– Що?! Що за мерзенні звуки?! Де це нитчасте дитинча? Сюди його! Негайно, бо знищу вас всіх.
Із юрби слухняно вийшла мати Шворочка, тримаючи на руках перелякану тонюсіньку рожеву Ниточку. Павука аж затрясло від побаченого та почутого.
– Я казав ніякої мови! – гаркнув чорний багатолапець та пирснув на дитину отрутою. Дитина враз замовкла, посірішала, перелякані оченята набули скляного без емоційного погляду, як і у всіх мешканців.