Як рятували країну Мережи́ну
Перекинувши яскраве полотно через плече, Євген попрямував до мережинців. Клубозяка сидів зверху уважно вдивляючись у темну височінь, щоб не проґавити появу Павука.
– Нитусь! Мотузько! – радісно махав Євген, побачивши друзів. Але ті без емоційно та безрадісно пленталися у чорно-клубкових справах, звісно аж ніяк не реагуючи.
– Ниткові примари, – зітхнув Клубозяка.
Євген вклав полотно під чорне плетиво, уважно перевіривши, щоб ані краєчка не було видно. Після чого хутко заховався за пагорбом. Клубозяка весь цей час сидів на голові у Євгена та зосереджено виглядав павукову появу. Аж тут серед суцільної сірої тиші почулося:
– Гик! Гик!
Гикавка і Клубозяка! У Євгена в середині щось обірвалося:
– У мене не має дзеркала.
– То-гик-ді гик нам гик нитковий гик-гик гаплик!
Євген швидко схопив Клубозяку, поставив перед собою і скривив мармизу, демонструючи її Клубозяці. Від несподіванки, швидкості, а може від побаченого, Клубозяка не на жарти перелякався і припинив гикати. А потім прошепотів:
– Нічого собі, а я й не знав що тебе так іноді. А з тобою це часто трапляється?
– Буває, – відказав зосереджений Євген, всаджаючи Клубозяку собі на голову.
І тільки-но Клубозяка вмостився, як почулося розкотисте павучаче гоготіння що давало знаки про гарний настрій. Ще зверху Павук прокричав до мережи́нців:
– Любі мої, поспішаю вам сказати найприємнішу новину! Вас та вашу країну осяє проміння благодаті! Саме сьогодні я запросив сюди свою чималеньку сім’ю. Я подумав, що для вас це буде неймовірним щастям, коли на ваших просторах житимуть чорні павуки. А ви матимете нескінченне задоволення плести для них ковдри, одежу й будинки. Отже будьте чемними та вихованими.
– Це ж якщо ціла зграя їх налізе, тоді у нас жодного шансу не буде, – перелякано розмірковував Євген.
– А щоб його трухляві нитки побрали, щоб мотузяний кокон перетворив його на мумію, – мов заклинання бубонів Клубозяка.
Задоволено хекаючи, Павук заліз на полотно, та зосереджено вдивлявся у плетиво, перевіряючи якість.
– Клубозяко, давай! – скрикнув Євген і чимдуж побіг прямісінько на ворога.
Підхопивши один краєчок полотна, він перекинув його через Павука, потягнув інший краєчок, і хутко побіг на іншу сторону. Стягнув два боки разом. Бідолаха Клубозяка намагався втримувати кінцівки барвистого полотна. Але Павук пручався. І в один момент звільнив одну з своїх лап. Клубозяка зпружинив та аж злетів вгору, впав та перекотився. Отямився і знову повернувся допомагати. Він тягнув щосили. Євген, якомога швидше і щільніше оплутував Павука. Барви полотна осяяли країну. Мережи́нці розпочали ворушитися.
