У багатого батька був один син, а батько нажив худобу неабияк, а таки чесно: багато поту вилилося з нього, багато крові зіпсувалось, поки заблищали у нього в кишені червінці. Синові про те байдуже: він виріс серед червінців, та йому вони не дорогі були. Як дасть батько, то він так і сіє грішми, як половою, аж слід його сяє. Дививсь-дививсь на це батько — і гірко йому було, що син робити не хоче, а його заробленим добром так нехтує. Уже й казав, і вмовляв— нічого не вдіє. Ото й надумавсь батько....
Жив Поганий цар. Мав він трьох дочок. Хотів знати, як його дочки люблять, тому покликав дівчат до себе: — Котра з вас як мене любить? Старша каже: — Я вас люблю так, як вино. Каже середуща: — Я вас люблю, як хліб. Каже наймолодша: — Я вас люблю так, як сіль. Розсердився цар на молодшу доньку, прогнав її з дому. Бідолашна дівчина пішла, плачучи, лісами, полями, пустелями. Ходить по світу, не має, небога, де голову прихилити. Зустріла раз вона стару жінку. — Чого ти, дівчино, так гірко плачеш? — Як...
Осотище-стервотище наїжачився усіма своїми колючками . Він лютився чимраз більше на весь світ. Після того, як господар городу викорчував його зі своєї картоплі, котра пропадала від Осотиська, і жбурнув на купу хмизу, він доповз до клаптика землі і вкоренився знову. Як помилився господар, не спаливши його відразу! Пожалів, а Стервотище вижив (усе стервотне – живуче) – тепер мстить усьому світові. Особливо від нього потерпають красуні–кульбабки та діти, що веселяться на лужку. Він ранив їх своїми колючками. Та малята перестали його боятися. Вони посилають мольби до Сонечка, і їхній променистий друг...
Він сидить на смереці у розлогому гнізді, яке нагадує великого капелюха. Чекає, а до нього йдуть знедолені, ображені, безнадійно хворі, ті, котрі були у безвиході. На цю місію – рятувати людей – благословив Лелеку Добре Серце Сам Всевишній. З вирію повертався сам, був у розпачі: його лелька загинула, він теж відчував близький кінець. Якась невидима сила підняла його вгору. Коли голова і крила торкнулися променисто-голубої брами, вона відчинилася, і Лелеку засліпило яскраве золотаве світло, а згори пролунав голос: – Творіння моє, не журися, що став безсилим, ти ще послужиш людям....
Мати Ластівка плакала гарячими слізьми: загинули її дітки – ластів’ята . Злюка – кіт дістався гнізда. На поміч прийшла дівчинка, котра прогнала кота, та знівечене гніздо упало, пташенята загинули. Мати припадала біля неживих діток. Дівчинка взяла пташенят, поклала на серветку у картонну коробочку, закопала під яблунькою, перед тим погладивши Ластівку і наплакавшись над жовторотенькими . Мати Ластівка зненацька відчула, що у неї з’являються людські властивості, вона захотіла віддячити маленькій добром. Бажання було таким великим. що пташина перетворилася на лагідну, турботливу матусю . Почала допомагати дівчинці і бабусі , з котрою...
Жила собі Мишка. І була та Мишка дуже особливою, казковою. Але, через свою непримітну зовнішність, вона завжди отримувала ролі якісь незрозумілі: то яєчко хвостиком зачепити, то з рукавички втекти, то ріпку допомогти витягнути, і навіть слів жодних, ніколи! Набридло… Образилась Мишка на казкарів і засумувала, а згодом і заплакала гірко. Помітила мишчині сльози Веселкова Чаклунка і запитала бідолаху про причини її горя. Мишка не відповіла нічого, лише поглянула на веселку сумними очима. Без слів все стало зрозуміло Чаклунці, і вона вирішила подарувати Мишці веселку.. От тут і почалось!! Що? Нова казка “Про Мишку” 😉 Дивіться мишкам в...
Зайки від художника Олени Міросєдіни, завжди приваблюють своєю красою :).
Я давно вже мріяв про собаку. Про такого собі величезного дога або німецьку вівчарку, як у Юрка. Думав, як дресируватиму її, і вона вмітиме все на світі. Гавкати по команді чи танцювати. А от моя мама собак не дуже любила, хоч якби я її не вмовляв. І одного разу несподівано для всіх вона принесла додому кошенятко. Воно мені не дуже сподобалося –худе, маленьке і кволе. Зовсім нічого не розуміє і тільки їсти просить! Що з нього виросте? Та за кошеня вступились мама з Оксанкою, моєю молодшою сестрою. Ото тобі жінки!...
Колись дуже-дуже давно жила собі одна принцеса. Звали її Анна, і була вона найменшою та найулюбленішою дочкою старого Короля. Усі королівські піддані також обожнювали маленьку принцесу. Адже вона дійсно була прекрасна, хіба що трохи вередлива та пихата. Ось щось закортить, та хоч зірку з неба діставай, якщо принцеса забажає. Одного разу Анна заволіла на свій день народження триповерховий шоколадний торт. Довелось скликати усіх відомих кухарів з усього королівства та нашвидкоруч готувати цю чудернацьку шоколадну чудасію. Торт вийшов дуже смачним, але і дуже-дуже великим, тому довелось його їсти усім королівством. Наступного...
Рано-вранці, ще до світанку, прокинулась відьма, аби зварити чарівне зілля. Тихенько шепочучи щось над казаном, вона мрійливо посміхається, а її яскраво- зелені очі сяють від захоплення та нетерпіння. Тринадцятеро чортів, які вже три століття проживають із відьмою в одній печері, здивовано дивляться на неї з усіх темних куточків. Такою вона їм зовсім не подобається. Видершись нагору, дванадцятий чорт глибоко вдихає солодкий аромат та ледь не падає від жаху на підлогу. – От біда, – шепоче він, – відьма варить приворотне зілля! – Біда, біда – підхоплюють усі інші дванадцятеро чортів...
