Колись давно, коли День і Ніч гуляли на Землі і гралися майже як маленькі діти, ластівки були білими, як хмари у небі. Вони були такі білесенькі, що навіть могли у тих хмарах заховатися, ніби в солодкій ваті. Коли йшов дощ, ластівки куталися у хмарах. Але не у всіх – бо грозові, сірі хмари були дуже холодними, і навіть трохи колючими. Так от, ті білі хмари, які плавають по небу в сонячні дні, та перетворюються то на зайця, то на яблуко, то на квітку – були для ластівок майже як каруселі....
Полетіла якось оса шукати пух, щоб збудувати собі гніздо, і травинкою поранила ніжку. Потекла кров і одна краплинка попала в око горобця, що дрімав у листі. Злякавшись, горобець скрикнув. Почувши цей крик, прокинулась ластівка, полетіла і вдарилась об тамтам. Відгук тамтама розбудив мавпу, яка спала на верхівці дерева. Мавпа з переляку так труснула дерево, що з нього зірвалось кілька зелених плодів. Один з них влучив у голову селянина, який відпочивав під деревом, і той помер. Світ нагадує павутину: досить торкнутись однієї з ниточок, щоб затремтіло все мереживо.
Один хлопець одружився на дівчині заможній, та недбайливій, але пообіцяв, що ніколи її бити не буде. Молода дружина жодної роботи не робила, а тільки й знала що плентатись від хати до хати, плітки розпускати і робити негожі справи. Але чоловік її жодного разу не вдарив. А тільки одного разу вранці, йдучи на роботу, наказав кішці: – Наказую тобі, кішко, поки мене вдома не буде, всі справи в домі зробити. В хаті чисто прибери, обід до полудня звари та веретено пряжі напряди, а коли не зробиш все чин чином, то, як...
Взимку лісові мешканці полюбляють грати у хованки. У найхолодніші дні вони ховаються у своїх домівках під пухнастими ковдрами та мріють… Про пиріжки з грибочками, про полювання на сонячні промінчики, про липовий мед та медвянві пряники, про катання на санчатах, про гру у сніжки, про прикраси для ялинки, про подарунки, а також про те, що незабаром – Новий рік. І тільки Маленький Їжачок дуже заздрить Допитливій Вороні та, вкрившись з головою ковдрочкою із кольорових клаптиків, мріє навчитися літати… Автор: Єкатеріна Кулік (Переклад: Олена Авраменко)
Якось, морозяного ранку Маленький Їжачок вирушив на прогулянку білосніжним лісом. Сонечко саме припорошило рожевими блискітками верхівки дерев, немов новорічне пісочне печиво цукровою помадкою. Сніг рипів під червоними чобітками. Пухнасті сніжинки лоскотали рожеві щічки. – Кра-са-а-а-а, – прокричала Ворона, яка пролітала повз… “Краса”, – проказав подумки Маленький Їжачок, а потім додав: “дуже холодна краса”. Сніг як і далі рипів під червоними чобітками. Тільки тепер вони крокували все швидше. І тоді маленький Їжачок вирішив, що він давно не заходив у гості до свого найкращого друга Вовченяти. – Маленький Їжачку, – зраділо Вовченя,...
Одного літнього ранку Маленький Їжачок вийшов із будиночку і зовсім випадково побачив, як із неба прямісінько на нього впали два сонячні промінчики. “Які вони тендітні та зґрабні”, – подумки відзначив Маленький Їжачок, стаючи навшпиньки і потягуючись. І раптом він завмер… Ці промінчики нагадали йому Білу Польову Мишу, з якою вони нещодавно бавилися у хованки біля ставка. І серденько закалатало швидше… Маленький Їжачок збагнув, що він чи не вперше у житті закохався… по-справжньому. Тобто не так, як це траплялося зазвичай – у всіх одночасно: у мариновані лисички, в росу біля ґанку, в...
За годину до Нового Року ліс схвилювався. Такого давно не було. Та що там! Такого не було зроду-віку. Ніхто не накривав на святковий стіл. Ніхто не вирізав із кольорового паперу веселі фігурки, щоб прикрасити віконце. Навіть Мати-Білка похапцем покидала недокришений салат олів’є і пострибала з білченятами на узлісся. У натовпі складно було одразу збагнути, в чім річ. Тільки й чулося: – Не може бути! – Ай-я-я-яй… – Оце так! – А я казав, треба було посадовити сторожа. – Хто ж знав, – розгублено стесло плечима Вовченя, – вона ж величезна....
– Здрастуй, Маленький Їжачку! – Здрастуй, Біла Польова Мишо! – Маленький Їжачку, чому ж ти мовчиш? – Бо я голосно думаю. – Маленький Їжачку, знаєш, іноді я тебе зовсім не чую. Будь ласка, думай голосніше… І Маленький Їжачок зітхнув так сильно, що на сусідньому малиновому кущику зашелестіли листочки… Автор: Єкатеріна Кулік (Переклад: Олена Дуб)
– Я нічогісінько не люблю шукати, – сказав Борсук. – Чому ж? – здивувався Маленький Їжачок – А раптом знайду те, що мені не потрібно? – пояснив Борсук. – І що тоді? – поцікавився Маленький Їжачок. – Я засмучусь, – розвів лапками Борсук. – А якщо раптом ти знайдеш те, що тобі потрібно? – наполягав Маленький Їжачок. – Звісно, зрадію! – відповів Борсук. – А ти одразу радій, і тоді завжди будеш знаходити лише те, що потрібно… Автор: Єкатеріна Кулік (Переклад: Олена Дуб)
“Для любого онука Микитки від дідуся Жені”, Євген Безус. Вранішній, веселий сонячний промінчик пробився через віконне скло, засяяв на дзеркальних боках новенького тепловоза, що тільки-но вчора прибув у депо з заводу. Синя фарба лисніла на ньому, очі-фари мружились від сонячного проміння і посилали сонячні зайчики в темні кутки депо та на інші тепловози. У найдальшому та найтемнішому кутку дрімав старенький дідусь-паровоз, він зрідка похропував та випускав клубки білого диму, згадуючи свою бойову юність. Колись він мандрував по широких просторах країни. Побував і у казахських степах, і сибірській тайзі, на Далекому Сході...
