Коли зоряної ночі лісові мешканці, замість милуватись хвостами комет і блиском Чумацького шляху щільно зачиняють віконниці і запалюють припалі пилом свічки – отже, їм дуже сумно… Вони сумують за Тим, хто вже цілий рік не з ними… До Якого навіть місяцеві навшпиньки тепер не дотягнутись… Хто більше ніколи не буде частиною їх казки… Автор: Єкатеріна Кулік (Переклад: Олена Дуб)
– Яка чарівна клумба моїх улюблених квітів з’явилась, як раз біля твого ганку! – Вигукнула Біла Польова Миша прямо з порога. – Ти не знаєш, звідкіля вони взялися? – Виросли, мабуть – відповів Маленький Їжачок та сховав лапки за спину. Автор: Єкатеріна Кулік (Переклад: Юлія Гай)
– Чому ти не посміхаєшся? – запитав Маленький Їжачок у Вовченяти. – Тому що я образився на весну, – пробурчало Вовченя. – Чекаєш на неї, чекаєш… ані тобі золотистих промінчиків, ні м’якої травички, ані… Суцільні калюжі! Маленький Їжачок замислився. – А ти спробуй першим… – Що – першим? …- Який ти нетямущий, – зітхнув Маленький Їжачок, – посміхнутися! – А що буде? – А перевір, – підморгнув Маленький Їжачок. Спочатку у Вовченяти не вийшло. Це тому, що коли ти довго не посміхаєшся, посмішка виходить якоюсь кривою та недолугою. І тільки...
Сніг падав великими, м’якими пластівцями. Мороз пощипував дитячі щічки і вони ставали рожевими. Наближалося Різдво. Різнобарвними ліхтариками спалахували вітрини крамниць, прикрашалися штучні ялинки, в очах людей спалахував теплий вогник передчуття свята. Діти, звичайно, найбільше раділи і не могли дочекатися початку зимових свят. Вони більш ніж звичайно задивлялися на іграшки. Тоді як дорослі починали нервувати і тягти замріяне чадо за собою. В цей самий час посилено працювали фабрики з виготовлення іграшок, щоб встигнути до свята, щоб кожна дитина змогла відшукати свій подарунок під ялинкою. І ось на одній з таких фабрик...
Жив собі хлопчик. Звали його Петриком. Ходив Петрик до школи, любив бавитись іграшками, дивитися мультики та слухати казки. Почалася зима. Тільки-но випав перший сніг, як хлопчик почав питати – а коли до мене прийде Святий Миколай? Мамо йому і каже: – Почекай, коли прийде час, Святий Миколай завітає до тебе! Краще іграшки прибери, мені допоможи, Мурзику молочка налий. І час швидше мине і Святий Миколай побачить, що ти добру справу робиш! – Ні, це не цікаво, я не хочу чекати, я хочу зараз! – затупав ногами Петрик. Мамо нічого не відповіла,...
Друзі, а чи знаєте ви, де живе святий Миколай? Так, так, той самий добрий дідусь Миколай, який всім на Землі допомагає та дарує 19 грудня слухняним малюкам подарунки, тихесенько-тихесенько кладучи їх під подушки. Коли не знаєте, то я вам розповім казку про нього, а ви послухайте. В чудовій країні, яку сам Бог, щедро обдарував зеленню та квітами, степами та лісами, блакитним небом та морем, річками та радісними піснями, є чарівний таємничий ліс. Його таємничість неможливо так просто пізнати. На перший погляд, це звичайний ліс, і все в ньому росте зазвичай,...
Радо повідомляємо вам, нашим читачам, що тепер на нашому ресурсі відкрито розділ “АУДІО“. Тут ви зможете прослухати улюблені казочки. Деякі з них мають ілюстрації і дублюються текстом. Ми будемо вдячні за надані вами аудіо- та відеоматеріали. Ми колекціонуємо казки у будь-яких версіях. Чекаємо на ваші відгуки, побажання і пропозиції. Дякуємо.
(мал. О. Турської) Чи знайомі ви хоч з одною бабою-ягою? Ні? А я знаю трьох дуже гарненьких та добрих сестричок бабок-їжок. Вони живуть, як всі порядні чаклунки, у лісі. Ці бабки-їжки дружелюбні, веселі та кумедні добрячки. Імена у них незвичні: Червоноволоска, Рудапатлатка і Жовтакудряшка. Коли ви побачите їх, одразу зрозумієте, хто з них хто. У Червоноволоски волосся довге, хвилясте і, немов квіти маку, червоного кольору. У Рудопатлатки густе та руде волосся, і стирчить у різні сторони, бо важко їх розчісувати. Скільки їх Рудопатлатка не причісувала, скільки не загладжувала, вони все...
– Мишко! – вже вкотре гукала мама, – ну, прибери ж, нарешті, свої іграшки! – Ну, зараз, зараз… – не повертаючи голови від комп’ютера відповів хлопець. А…а я ще маленький! – Ти ж тільки-но казав, що вже великий! – Ну, я маленький… – відповів Мишко і тихо додав – коли мені треба… Настав вечір, але іграшки так і залишилися неприбраними. Раптом у квартирі згасло світло. У темряві мама знайшла якусь стару-старезну свічку і запалила її. Свічка давала дуже мало світла, але горіла теплим, приємним вогнем. Мишко ліг спати. А мама...
В кімнаті було вже темно. Батьки давно спали, але Зоня все ще вдивлялася у ніч – вона дуже хотіла саме сьогодні зустрітися з Соньком-Дрімком. Мама казала, що Сонько-Дрімко приходить разом з Котом-Воркотом лише тоді, коли слухняні дітки зручненько вмощуються у своєму ліжечку під ковдрочкою і міцно-міцно закривають своϊ оченятка. Зоня вірила мамі, але саме сьогодні ϊй чомусь дуже-дуже захотілося зустрітися з Соньком-Дрімком і поговорити. Бо ще мама казала, що якщо дуже-дуже хотіти, то все збудеться. І ϊϊ бажання, здається, таки збувалися. В темряві кімнати, яку зовсім трішечки розганяло місячне світло...
