Таня Мур

Розплющивши очі, маленька Мурашка  зрозуміла, у якому вона лайні.  Під ніжками аж чавкало.  Стежечка, яка вела з галявинки до дерева раптом закінчилася і маленьке створіння гепнулось у яму.  І як тепер з неї  вибратись – комашка не знала. У ямі , звісно, вона не вперше, але  ті були не такі глибокі. Та й здавалося, Мурашка вже навчилась  ходити по лісу  і в таку халепу вже не потрапить. А тут на тобі . — Ну от і  все. Подумала вона. Який сенс жити у цій темряві. Усе скінчилося. Виходу немає. Довкола лайно,лайно,...

Читати далі
  • 18.09.2013

Три, два, один! Зернятка з гуркотом посипались додолу. Золотокосі курчата, які, затамувавши подих, чекали на цей ритуал, кинулись підбирати.  Так їхній день починався і так завершувався. Хто цей білий бовван, з якого двічі на день сипалась пожива — курчата не знали. Це мама, чи й того більше, божество — думали дурненькі малята. Вичищати ретельно пір’ячка, згрібати на купку зернятка, правильно квоктати курчата вчилися з ранку до вечора. І  все заради одного: почути  похвалу від свого божества, а може й більше – золоту зернинку – нагороду для най-най-най. А бовван і...

Читати далі
  • 11.09.2013

Шурхіт олівця по паперу розбудив гумку для стирання. — Художник прокинувся, — подумала вона і розплющила очі. Художник, зодягнутий у білу хламиду, з беретом набакир стояв перед мольбертом. Чіткі і різкі лінії спліталися докупи і вже можна було розгледіти, що з’являється на полотні. Ось в куточку зіщулилась маленька дівчинка. Їй страшно. Набешкетувала. Поруч — розлючена мама. В очах і злість, і розпач: доня знову поламала іграшку, знову щось зіпсувала. А це грошей коштує. А їх катма… Ех, віддати б тебе в інтернат… Гумка здригнулася від раптово навіяного образу. Знову чорний колір, — зітхнула вона....

Читати далі
  • 04.09.2013