Розплющивши очі, маленька Мурашка зрозуміла, у якому вона лайні. Під ніжками аж чавкало. Стежечка, яка вела з галявинки до дерева раптом закінчилася і маленьке створіння гепнулось у яму. І як тепер з неї вибратись – комашка не знала. У ямі , звісно, вона не вперше, але ті були не такі глибокі. Та й здавалося, Мурашка вже навчилась ходити по лісу і в таку халепу вже не потрапить. А тут на тобі . — Ну от і все. Подумала вона. Який сенс жити у цій темряві. Усе скінчилося. Виходу немає. Довкола лайно,лайно,...
Таня Мур
Три, два, один! Зернятка з гуркотом посипались додолу. Золотокосі курчата, які, затамувавши подих, чекали на цей ритуал, кинулись підбирати. Так їхній день починався і так завершувався. Хто цей білий бовван, з якого двічі на день сипалась пожива — курчата не знали. Це мама, чи й того більше, божество — думали дурненькі малята. Вичищати ретельно пір’ячка, згрібати на купку зернятка, правильно квоктати курчата вчилися з ранку до вечора. І все заради одного: почути похвалу від свого божества, а може й більше – золоту зернинку – нагороду для най-най-най. А бовван і...
Шурхіт олівця по паперу розбудив гумку для стирання. — Художник прокинувся, — подумала вона і розплющила очі. Художник, зодягнутий у білу хламиду, з беретом набакир стояв перед мольбертом. Чіткі і різкі лінії спліталися докупи і вже можна було розгледіти, що з’являється на полотні. Ось в куточку зіщулилась маленька дівчинка. Їй страшно. Набешкетувала. Поруч — розлючена мама. В очах і злість, і розпач: доня знову поламала іграшку, знову щось зіпсувала. А це грошей коштує. А їх катма… Ех, віддати б тебе в інтернат… Гумка здригнулася від раптово навіяного образу. Знову чорний колір, — зітхнула вона....
