Курчатка

Три, два, один! Зернятка з гуркотом посипались додолу. Золотокосі курчата, які, затамувавши подих, чекали на цей ритуал, кинулись підбирати.  Так їхній день починався і так завершувався. Хто цей білий бовван, з якого двічі на день сипалась пожива — курчата не знали. Це мама, чи й того більше, божество — думали дурненькі малята.

Вичищати ретельно пір’ячка, згрібати на купку зернятка, правильно квоктати курчата вчилися з ранку до вечора. І  все заради одного: почути  похвалу від свого божества, а може й більше – золоту зернинку – нагороду для най-най-най.

А бовван і є бовван. Тепла від нього  чекати марно.

Та бути важливим і цінним  прагне кожен, навіть найменше курчатко. Тим, хто хотів цього найдужче, почало навіть здаватися, що бовван то підморгне їм, то схвально кліпне очима. А найбільшим везунчикам і зерна добірного підсипе.

Та де є біле, там і чорне. Курчатко з чорним хвостиком хоч як  намагалось догодити божеству, та все ж дарма. І не моргає йому, а навпаки, супить очі. А замість зерна підкидає якийсь гіркий кукіль. Я ж усе роблю як слід – мало не плакало Чорненьке: пір’я  чищу? — Чищу.  Подвір’я гребу, аж кур’ява здіймається. Квокчу – гучніше за усіх. А хто чує, хто бачить?  Ні похвали, ані золотого зернятка…

Та якось, коли усі курчатка  відраховували час до чергового  зернового дощу, Чорненьке нарешті зважилось: піду-но я до божества, розповім про свої чесноти, а там гляди і зернятко в кишені. Пташенятко відділилося від гурту, майже впритул наблизилось до боввана. І раптом завмерло: маленька дівчинка, відкинувши голову боввана, засипала туди  зерно, яке згодом  спеціальними жолобками  спускалося до них, курчат.

Так… так… воно ж не живе!!!!!! — оторопіло Чорненьке. Виходить, ніяке воно не божество. І курчатко майже відчуло, як луснуло його бажання  сподобатися  бовванові.

Ну і дурненьке – подумало про себе. А чим я не божество? Живе, принаймні — усміхнулося. І дівчинка, ось, або ж сонечко – є до чого тягнутися!!!

І чорненьке  весело  пострибало подвір’ям, хвацько вхопивши хробачка, який , здавалось, сам  приповз йому до дзьоба.