Мурашка

Розплющивши очі, маленька Мурашка  зрозуміла, у якому вона лайні.  Під ніжками аж чавкало.  Стежечка, яка вела з галявинки до дерева раптом закінчилася і маленьке створіння гепнулось у яму.  І як тепер з неї  вибратись – комашка не знала. У ямі , звісно, вона не вперше, але  ті були не такі глибокі. Та й здавалося, Мурашка вже навчилась  ходити по лісу  і в таку халепу вже не потрапить. А тут на тобі .

— Ну от і  все. Подумала вона. Який сенс жити у цій темряві. Усе скінчилося. Виходу немає.

Довкола лайно,лайно, лайно. Заплющивши очі почала  чекати смерті. Час минав, а  її все нема.  Нудна це робота чекати . Особливо, коли насправді  не знаєш, чого саме ти чекаєш — подумала Мурашка і  аж заплакала — так себе стало шкода.   У ямі стало ще вогкіше від її сліз.  І бідолаха  ще більше вгрузла у багнюку. Темрява ставала ще густішою.

Раптом  у небі щось запалахкотіло. Ну ось. Десь мабуть пожежа,  іскри летять. Зараз  долетить  сюди і   доведеться  мені згоріти заживо —  заголосила   Мураха.   Коли ж іскорка  наблизилась, мураха зрозуміла — це не вогонь, а  світлячок надлетів.  Мураха , яка ще мить тому благала смерті , раптом заверещала — рятуй мене, хіба не бачиш, яка я  нещасна.  Спантеличений  світлячок, який і  не думав, що доведеться когось рятувати , спробував смикнути кілька разів Мураху за лапку. Нічого не виходило. Ще кілька спроб і світлячка не стало.

Нова  хвиля безнадії  накрила Мураху. Здавалося, що вона не в багнюці лежить , а  заживо похована  у цій  глибоченній ямі. Хто прийде поплакати на мою могилу- подумала Мураха. Кому я потрібна!   Ніхто не прийде! Нікого не хочу бачити!!!! І сльози знову  полились рікою .

Отак  і втоплюся у власному горі. Подумала Мураха, побачивши під ногами цілу калюжу  зі сліз. Рухатись не хотілось. Думати не хотілось. Кінець.

Мураха вже готувалась побачити  мов   на пришвидшеній  кіноплівці усе своє життя, як це, кажуть, буває перш ніж побачиш яскраве світло укінці, як раптом  почула якесь дзижчання. Прислухалась, аж і справді хтось вовтузиться неподалік.  Це муха потрапила  у павутину,. Ну і здихай. Подумала  Мураха. Не одній же ж мені  пропадати. Я нікому не потрібна, от і ти також. Відвернулася і заревіла з  новою силою. Коли закінчилися сльози, Мураха насторожилася: стало надто тихо.  Кінець мусі. Подумала вона. Оглянулася, а в  павутині нікого. Лише тріпочуться розірвані нитки-павутинки.

Мураха вже було хотіла знову залитися сльозами, та раптом  зупинилася. Це що ж виходить. Ота дурепа-муха  літає собі над квіточками, крихти з людських тарілок краде-розкошує, а я тут розумна чарівна і мила  мушу  пропадати?

Сльози висохли самі собою. Чи то від раптового прозріння чи тому що врешті вийшло сонце, мураха побачила: дно її  пастки  встелене сухою травою. Так це ж вийде чудова линва — подумала Мураха і кинулась сплітати до купи травинки.  Справжнє ласо — похвалила свою роботу  і щосили  замахнулася.  Петля  обхопила гілку, яка звисала над ямою і за кілька хвилин Мураха вибралась на поверхню.

Вже дорогою додому  Мураха  замислилась: цікаво, чому це сталося  зі мною і чого це мене навчило?  Може такого більше зі мною не бу… Не договоривши Мураха знову  звалилася у яму.  Ну що ж, усміхнулась, таке життя.

Вечірня казка з Дідом Панасом

Вечірня казка з Дідом Панасом

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->