Казка про ґудзичка

Жив-був гудзичок. Він був невеличкий і жив у коробці для шиття, де було багато таких, як він, ґудзиків, різних кольорів і форм. А ще там жили нитки, голки та різні замочки та гачечки. В коробці було тісно, і вирішив ґудзик піти. Вискочив з коробки на підлогу та пішов до дверей. От він і надворі. Як тут гарно! Літо, пташки щебечуть, травичка зеленіє та ще й квіти!

Вийшов він на дорогу та й пішов. Іде, іде, прийшов до лісу. Тут назустріч зайчик-пострибайчик іде.

-Привіт! Ти хто? – запитує зайчик.

-Я – ґудзик.

-А я – зайчик, давай дружити!

-Давай.

От і подружились. Вони стрибали, грались на галявинці, аж тут іде сірий вовк і каже:

-Зайчику, я тебе з’їм!

– Не їж його! – каже ґудзичок.

-Хто це там пищить у траві?

-Це я, ґудзик.

-Тоді я тебе з’їм, бо дуже голодний.

-А мене їсти не можна.

-Чому?

-Бо я з пластмаси, як з’їси, живіт заболить.

Понюхав вовк ґудзичка, облизнувся і пішов собі в темну хащу.

Аж іде лисичка-сестричка і одразу до зайчика:

-Зайчику, я тебе з’м!

– Не їж його! – каже ґудзичок.

-Хто це там пищить у траві?

-Це я, ґудзик.

-Ти такий маленький, а який гарний! Я тебе пришию собі на шубку.

-У тебе голки нема, – каже ґудзик.

-Твоя правда.

Махнула лисичка хвостом і пішла.

А ґудзик та зайчик стали жити разом у зайчиковій хатинці. І було їм дуже гарно і весело.

Тут і казці кінець, а хто слухав – молодець.