Подорож у країну казок

7

Від шаленої швидкості, Дмитрикові аж вітер у вухах висвистував.

— Пр–р–риїхали. — Вигукнув Тигрусь і чарівний самокат зупинився серед квітучого й духмяного лугу. Поряд височіла велетенська яскрава куля з причепленим до неї кошиком. Біля кошика вовтузився єнот, щось перевіряючи, перекладаючи і мугикаючи собі під ніс, пісеньку.

— Пр–р–ривіт, Єні! Дивись, кого я до тебе пр–р–ривіз. Єнот повернувши голову коротко сказав:

— Привіт! Радий!

— Ти зможеш взяти пасажир–р–рів? — поцікавився Тигрусь.

— Звісно. Вилітаємо за п’ять хвилин. Висоти не боїтеся?

— Трохи, — ледь червоніючи мовив Плюх. — Хоч сюди ми летіли на Каркароні, то ніби й нічого.

— Кар–р–ркар–р–рона так високо не підіймається, — відказав Тигрусь. — Та нема чим пер–р–рейматися. Наш Єнні дуже впр–р–равний пілот, — підбадьорило тигреня.

— Можемо вирушати! — гукнув енот.

Плюх, Тигрусь, Дмитрик та Єнні вмостилися у кошику. За кілька хвилин куля повільно почала підійматися вгору. Квіти, кущі й дерева на галявині стали маленькими–маленькими. Незабаром мандрівники сховалися ген за хмарами.

Ви тільки не подумайте, що поштові голуби не знайдуть повітряну кулю за хмарами. Он вони летять! Голуби–поштарі, та ще й казкові, будь–де й будь–кого віднайдуть. Отож долетіли голуби до мандрівників дуже швидко, та передали аркуш від ворони Каркарони. Тільки розгорнув його Плюх і прочитав, як поряд щось зашуміло, засвистіло й з вилясками вичаклувався в  повітрі дивний пан. Він відразу ж без привітань злісно заговорив:

— Я знаю, що у вас є те, що мені дуже потрібно. Подаруйте мені годинника і я вас не рушу. Не віддасте по–доброму, то начувайтеся, силою заберу!

Дмитрик злякано притулився до ведмежатка й прошепотів.

— Це той пан, що на мене витріщався у тітоньки Мелінди. Хто він, і що йому від нас треба?

— Ти тільки не хвилюйся, все буде добре. Це злий чарівник — Викрадач часу. Каркарона попередила через голубів–поштарів, що він полює на наш час. А також, як бачиш, він знає про чарівного годинника, що нам дав Майстер часу, тож і його хоче відібрати, — пошепки відповів хлопчикові Плюх.

Тим часом друзі Єнні та Тигрусь усіляко намагалися прогнати нахабу, але він не відступав, лише злісно шипів, мов скажений вуж і голосно вигукував різні сварливі слова на адресу мандрівників. Раптом Дмитрик глянув у вічі лиходієві, міцно стиснув кулачки і впевнено й твердо сказав:

— Ми нічого тобі не віддамо! Забирайся туди, звідки прийшов!