Подорож у країну казок

3

Не встигли наші мандрівники й кількома словами перемовитись, як повернулася Каркарона й врочисто сказала:

— Вихід є! Сідайте скоріш до мене на спину, полетимо до вежі Часу.

— А що ми там будемо робити? — спитало ведмежа.

— Маємо знайти майстра Часу й попросити його сповільнити для усіх час, окрім нас.

— А що це означає? — спитав здивований Дмитрик.

— Це означає, юний друже, що для нас час буде минати так, як звикли, а для всіх довкола повільніше.

— Для чого це? — не зрозумів малюк.

— Для того, щоб ми встигли усе побачити і вчасно додому повернутись, — пояснив Плюх.

— То що, гайда? — спитала Каркарона.

— Полетіли, — погодились друзі швиденько всівшись на ворону верхи. А вона розправила свої величезні крила й полетіла крикнувши, щоб пасажири трималися міцно за її пір’я.

Хлопчикові аж подих перехопило від швидкого лету. Та не встиг він ще оговтатись, як  ворона  вже скомандувала:

— Прибули! Йдемо на посадку!

Наша трійця приземлилася перед самою брамою найвищої вежі Часу. Ворота були зачинені. Каркарона підійшла ближче й дзьобом тричі постукала в дерев’яну дощечку. За якусь мить з того боку воріт пролунав голос:

— Хто там?

— Ворона Каркарона, ведмежатко Плюх та хлопчик Дмитрик, — відповіла за всіх ворона.

— У якій справі завітали? — знову спитав хтось невидимий.

— Нам дуже потрібний майстер Часу. — Цього разу відповів Плюх.

— Хвилиночку, — відповів хтось і почав відмикати важкезні ворота.

Почувся скрип та гуркіт, а далі ворота помалу відчинилися. Відразу за ними стояв справжнісінький Ґном з довжелезною білою бородою. Він на кожного по черзі уважно глянув, аж тоді привітався й запросив зайти всередину вежі. Коли друзі зайшли в простору залу, Ґном сказав:

— Ось тут зачекайте будь ласка, — а сам кудись швиденько зник.

В цій кімнаті було дуже багато годинників, наче в годинниковій крамниці. Великі й маленькі вони були скрізь. Висіли на стінах, стояли на столі, полицях, підвіконнях і навіть на підлозі. До того ж вони всі цокали, бамкали, клацали, а стрілочки бігли й бігли по колу. Від цього здавалося, що більше нічого в світі немає окрім годинників, годинників, годинників… Поки Дмитрик, Плюх та Каркарона озиралися й роздивлялися довкола, час непомітно збіг і на порозі з’явився інший Ґном з іще білішою, ще довшою бородою.

— Доброго дня, шановне товариство. Яка справа вас до мене привела? — лагідно мовив мружачись дідусь, так ніби сонечко сліпило йому очі.

— Добрий день, — дружно привіталися мандрівники. — Порадив нам звернутися до Вас наймудріший Ґном з Чарівного лісу. Він сказав, що тільки Ви зможете нам допомогти, коли будете такі ласкаві. От тому й завітали та Вас потурбували, вибачайте.

— Чим я можу допомогти?

— Нам би встигнути до казкової країни й повернутися назад, поки у світі людей не закінчилася нічка, — промовив Плюх.

— Що ж, це можливо зробити. Тільки потрібно відшукати в цій кімнаті годинник, що відлічує час назад. Допоможете?

— Так, допоможемо, — відповів Дмитрик і першим кинувся оглядати усі годинники. За якийсь короткий час хлопчик побачив перед собою кругленький, мов цибулинка годинничок, що висів на довгому золотавому ланцюжку. Стрілочки цього годинника оберталися в зворотньому напрямку, а не так, як на решта годинниках.

— Ось цей мабуть? — тицьнув пальчиком Дмитрик.

— Так, це він, — сказав майстер Часу, що вже знімав годинника з полички.

— І як ним користуватися, коли він показує час навпаки? — знову спитав малий.

— Нема тут ніяких складностей. Коли в нашому світі буде вечоріти й сонечко сідатиме за обрій, то у світі людей, якраз буде тільки починатися ранок. Ось так ти й будеш визначати час тут. Тобто ти маєш пильнувати, аби повернутися до дому, ще до вечора нашого світу. Зараз у нас ранній ранок. Отож я, за допомогою чарів, ще трохи сповільню плин часу в обох світах, і якщо не станеться з вами якихось пригод,то ви без перешкод встигнете повернутися вчасно. Бери, та заховай годинника. Якщо ж знадобиться негайна допомога, покрути коліщатко на ньому тричі назад і я допоможу вибратися з будь якої халепи.

— Дякуємо, — каркнула Каркарона й скомандувала: — Час вирушати у мандри. Оголошую посадку на ваш вірний летючий корабель, — підморгнула вона Дмитрикові своїм блискучим, мов чорна намистинка, оком.

Плюх з хлопчиком знову зручно вмостилися, за пір’я ухопилися й вирушили у подорож до казкової країни.