Подорож у країну казок

2

Хлопчик прокинувся від того, що хтось його термосив за ногу. Як тільки він розплющив очі, то відразу побачив, що цим хтосем був Плюх.

— Ти чого мене смикаєш? — невдоволено пробурмотів Дмитрик, ще цілком не прокинувшись.

— Пора-пора! — сказало ведмежа.

— Що пора? Куди пора? Та ж вихідний, у садочок йти не треба, — нічого не розуміючи бубонів хлопчик намагаючись знову заснути.

— Вставай, сплюху, — термосило далі ведмежатко малого. — Пора цукерку їсти.

— От іще, до ранку вона не розтане, от тоді й з’їм.

— Кажу ж тобі, чарівна вона, ча-рів-на! Їж уже й у подорож пора!

Ось тут Дмитрик остаточно прокинувся. Він відразу згадав про мандрівку, обіцяну Плюхом.

— Зачекай-но одну мить, — промовив хлопчик і почав швиденько одягатися. — А куди саме ми помандруємо? — спитав, коли був готовий вирушати. — Може спочатку складемо план? Так усі мандрівники роблять я по телевізору бачив.

— Це надто довго, тільки час утратимо, поки плануватимемо. Краще вже дорогою все вирішувати, — озвався Плюх.

— Хай так, — погодився хлопчик, — тобі видніше.

Дмитрик вийняв з кишеньки піжами цукерку в яскравій обгортці, розгорнув і  швиденько заклав її за щоку.

candy

— Шмачна-а-а, — прошамкотів хлопчина, і враз зменшився до розмірів ведмежати. — Ого, — тільки й мовив малий. — А тепер що?

— Тепер ми з тобою підемо до потаємних дверей, що виведуть нас аж до тунелю Ґномів, — пошепки відповіло ведмежа.

Дмитрик зрозумів, що дивуватися нема чого, потрібно просто довіритися своєму любому другу, а далі вже як буде. Пройшовши вузькою стежинкою між столом та стіною, аж до кутка, хлопчик раптом помітив малесенькі двері, які вели кудись у таємничий казковий світ.

— Як дивно, — промовив малий, — і чому це я ніколи раніше цих дверей тут не бачив. Адже не раз під столом повзав дістаючи іграшки чи ще якісь свої речі, що потрапляли сюди.

— Усе тому, що тоді ти був набагато більшим ніж зараз, — пояснило ведмежа. — Відчиняй мерщій двері.

Хлопчик тільки торкнувся ручки дверей, як вони відразу ж легко відчинилися, мов хтось невидимий допомагав з іншого боку. Дмитрик зачудовано зупинився на порозі, бо трохи лячно було йти у невідомість. Плюх, наче прочитав думки друга.

— Зачекай, я першим піду, адже все тут давно знаю.

Пропустивши  ведмежатка вперед, хлопчикові відразу стало спокійніше.  Як тільки двері за ними зачинилися, все навкруги спалахнуло яскравим сяйвом.

— Ти ж казав, що ми через тунель Ґномів підемо, — нагадав Дмитрик.

— Так це ж він і є, — посміхнулося ведмежа.

— Але ж тунелі темні, а тут он яке яскраве світло, наче вдень на сонці.

— Це тому, що Ґноми добуваючи коштовне каміння й кристали частинку залишають для освітлення тунелю. За усі ті роки, що вони працюють під землею вже назбиралося стільки коштовних камінців, що тунель став сяяючим. Заблукати тут просто неможливо.

— Тепер все зрозуміло, — озвався хлопчик. — А нам ще довго йти?

— Ні, не довго. Ось ще кілька поворотів і будемо на місці. Тільки не галасуй будь ласка, бо тут луна йде навіть від шепотіння.

Дмитрик тільки кивнув на знак згоди. За кілька хвилин подорожі маленькі мандрівники вийшли на залиту сонячним світлом галявину дивовижно красивого лісу.

— То вже ранок так швидко настав? — знову спитав, мружачись від світла, малий.

— Та ні. Просто справжній та казковий світи дуже відрізняються, як і плин часу в них, — пояснив Плюх. — Зараз ми знаходимося у чарівному лісі. Тут неподалік живе ворона Каркарона, — пояснюючи все другові, ведмежатко вийняло з кишеньки своїх штанців крихітний свисточок й тричі дмухнуло у нього. За мить щось у повітрі зашелестіло і біля них приземлилася величезна ворона.

— Пр-р-ривіт! Чого ти мене кликав? — спиталася вона з цікавістю поглядаючи на хлопчика.

— Привіт, Каркароно! Знайомся, це мій найкращий друг Дмитрик.

— А рогатки в нього часом немає? — спитала ворона трохи бокуючи. — Бо ж хлопчиська частенько розважаються стріляючи камінцями по птахах.

— То тільки хулігани з рогатками ходять, — заспокоїв Каркарону Плюх. А Дмитрик чемний хлопчик. Я тому тебе покликав, що нам терміново потрібно потрапити у казкову країну. Чи не була б ти ласкава нас туди донести?

— Кар–кар, — замислено мовила ворона. — Часу обмаль, до ранку можемо й не встигнути повернутися.

— Що ж нам робити? — засмутилося ведмежа. — Я вже пообіцяв Дмитрикові показати казковий світ.

— Чекай хвилинку. Сідайте собі ось тут під кущем, а я полечу спитаю у нашого мудрого Ґнома поради.

Плюх з Дмитриком всілися під кущем і почали з нетерпінням чекати повернення ворони Каркарони.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Подорож у країну казок

Пригоди Ласі

Подорож у країну казок

Сім’я чарівників

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->